Рафаель Крепалді – волонтер з Бразилії, з травня – член команди міжнародного логістичного волонтерського центру «Марлог».
Ми зустрілись з ним та його товаришами у парку Тараса Шевченка, де вони уже завершували знімати відеозвіт про реалізацію одного з проєктів. А далі була надзвичайно цікава розмова з волонтером із 12- мільйонного Сан-Паулу: як потрапив у Ковель, чим займається, хто його підтримує і як бачить майбутнє нашої країни. А допомагав нам його друг і одночасно перекладач Павло Оксенюк.
Чому прийняв рішення їхати в Україну? І чому саме наше місто ти обрав?
Усе сталось випадково. Коли розпочалась війна, хотів допомогти, але не знав, що можна це робити безпосередньо в Україні. І навіть не уявляв, що можу сюди приїхати. Весною подорожував Польщею. У Варшаві зустрів українців та представників однієї австралійської організації, яка на той час працювала з «Марлогом». Вони й запропонували відвідати Україну. Не роздумуючи – погодився. Хотів працювати на складі, допомагати. Просто – дати відчуття українцям, що вони не самі, додати їм оптимізму. Так опинився у Ковелі і став командою волонтерського центру.
А рідні, як вони ставляться до цього?
У Бразилії живуть мої батьки. Вони дуже хвилюються, а особливо після масованих атак, які відбулись останніми днями. Взагалі, рідні у мене – в багатьох країнах. Вся сім’я підтримує, вони щасливі, що я допомагаю людям.
І тут уже від себе додає Павло: «До прикладу, як біля Ковеля стався вибух, то про таке Рафаель не розповідає батькам, аби їх не тривожити зайвий раз. Як у нас в Україні говорять: “Менше знають — краще сплять”. Він дуже турботливий.
Не страшно жити в країні, де війна, де в будь-який момент можуть прогриміти вибухи?
Ні, не страшно. У перші два дні була боязнь. Не розумів, чому українці не реагують на сирени. За п’ять місяців і я спокійніше до цього ставлюсь.
Але дуже жахливо, що люди у моїй країні, в інших державах менше уже цікавляться Україною, тим, що тут відбувається. Зараз – ескалація конфлікту, у Києві були масштабні вибухи, це насторожило людей. Вони знову стали більше слідкувати за новинами в Україні.
Тож стараюсь тримати свій інстаграм активним, щоб показати всьому світу, своїм друзям, що ця жахлива війна триває, продовжують гинути люди. Потрібно, щоб всі пам’ятали про це і допомагали українцям, підтримували.
Крім волонтерства ти займаєшся іншими хорошими справами у Ковелі. Розкажи про це.
У «Марлозі» було влітку багато іноземних волонтерів, і представники з англійської школи Єврофюче організували нам вивчення української мови (пізніше, коли ми йшли містом, Рафаель продемонстрував своє уміння читати українською).
Нещодавно моя знайома, вчителька англійської мови запросила у звичайну школу на урок. Це було фантастично. Ми гарно спілкувались, учні задавали багато питань, були дуже допитливі. Цю практику планую продовжувати. Також допомагати з англійською в Єврофюче.
Якось мені доведеться поїхати з Ковеля, але по собі хочу залишити гарні справи і одна з них – організувати дружбу Ковеля з одним американським містом.
Давай про цей проєкт трішки детальніше, привідкриємо завісу
І тут ініціативу бере Павло, який разом з Рафаелем та керівником ГО «Велика ідея» Людмилою Зубарєвою прийшли з пропозицією про партнерство до міського голови Ігоря Чайки.
Коли Рафаель навчався в Бразилії, то подав документи на програму обміну, за якою поїхав в США. Прийомним батьком, так він його називає, для нього був Брайан, бізнесмен, який займався готельним бізнесом. А зараз він – мер цього містечка.
Якось я поділився планами з Рафаелем на майбутнє, зокрема, що хотів би навчатись в американських університетах. Про це дізнався Брайан, і так розпочалось наше спілкування.
Одного дня отримав повідомлення, що Брайан в Парижі, запропонував відвідати Ковель. Утім, він висловив бажання приїхати уже з певним планом дій щодо співпраці.
Тоді ми й звернулись до мера Ковеля Ігоря Чайки. Він нас підтримав. Провели онлайн зустрічі. Уже готується Договір про партнерство. Брайан найближчими днями планує бути в Ковелі.
У нього дуже активна проукраїнська позиція. Навіть міська рада у них підсвічується синьо-жовтими кольорами. Брайан хоче створити в своєму місті культурний центр при підтримці Українського Конгресового Комітету, який базується в Атланті.
Одного дня Рафаель поїде з Ковеля, бо йому необхідно буде працювати. А місто-партнер залишиться назавжди.
І уже у нас є чимало ідей щодо цієї співпраці. На перший погляд, наші міста знаходяться на різних континентах, у різних півкулях, але у наш час для дружби – це не є перепоною. Головне – хотіти щось зробити хороше, і це неодмінно вдасться.
Як ( уже звертаюсь до Рафаеля) можеш дозволити стільки часу проводити в Україні, адже у тебе, напевно, було якесь заняття, плани
Сам я з Бразилії. Але з 2015 року живу в Європі. Останнім часом працював у Швейцарії. Звільнився з роботи в грудні. І вирішив подорожувати. Мрію побувати у 88 країнах. 37 уже об’їхав. Так сталось, що довелось і пожити в шести – Бразилії, Британії, Ірландії, США, Швейцарії, Україні.
І якщо на американському континенті у мене Батьківщина, де я напевно хотів би жити, то у Європі я б вибрав – Україну.
Спочатку планував бути тут 2 місяці, а зараз уже пішов п’ятий місяць. І поки не хочу нікуди їхати.
Сан-Паулу і Ковель – досить різні вагові категорії. Як живеться тобі у нас, чи маєш улюблені місця?
Мені імпонує жити у невеликому місті. Тут легше заводити знайомства, можна знайти місця, щоб побути наодинці. Подобається культура маленького міста. Люблю парк Шевченка, у якому ми зараз. У Бразилії немає такої осені, яскравих кольорів. Дуже люблю йти, коли під ногами чути шурхіт листя.
У Ковелі обожнюю заклади сім’ї ресторанів Класік. Там найсмачніша піца, яку я колись їв. Смакує з української кухні червоний борщ (до речі, це Рафаель проголошує красивою українською).
Я зустрів багато друзів, особливо в «Марлозі», працівники закладів Класіка і його власник – це теж мої хороші знайомі. Колективу допомагаю з англійською.
А щодо дівчини?
Це питання у Рафаеля викликало найяскравішу посмішку на обличчі.
Поки нема, але це поки що. Українські дівчата – неймовірно красиві. Всі українські жінки сильні за духом, вони знають, чого хочуть, впевнені, наполегливі.
Як я собі уявляю, бразильці – це дуже емоційні, веселі, життєрадісні люди, спортивні і співочі. Рафаелю, а як тобі українська музика?
Я в захваті, дуже подобається українська музика. Коли почув кавер «Червона калина» у виконанні легендарного гурту Pink Floyd разом із солістом «Бумбоксу» Андрієм Хливнюком, був вражений цією мелодією. Ми її часто співаємо у «Марлозі». Та й багато інших українських пісень мені полюбились.
Як з’ясувалось, Рафаель грає на гітарі і співає. Тож він пообіцяв якось виконати для нас «Червону калину».
У цій пісні є слова: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо». А як ти бачиш майбутнє України?
Сподіваюсь, що війна завершиться якомога швидше. Переконаний, після цього Україна буде дуже туристичним напрямком. Звісно, не зовсім через хороші причини, бо люди захочуть побувати в місцях, де відбувались бойові дії. Але туризм — розвиток, це те, що допоможе економіці України стабілізуватись.
Сьогодні тут багато людей в депресії, вони засмучені. Вони – нещасливі. Хочеться, щоб вони вірили, що в України є майбутнє.
Бажаю українцям усього найкращого, головне – Перемоги.
Слава Україні!
І подумалось, як важливо, що є люди, які сьогодні разом з нами, які допомагають і просто вірять в Україну, як кожен з нас. Ми неодмінно переможемо.
