Як багато сказано про людину однією цією фразою. А для нашої героїні це ще й як гасло. Віра Лукашівна Лончук – це приклад жінки, яка все своє життя віддавалася роботі, вкладаючи в неї серце і душу. І зараз, очолюючи вже три роки Ростанську первинну організацію ветеранів, вона не зрадила цим рисам характеру. «Ще будучи школяркою, Віра добре вчилася, завжди брала активну участь в житті школи, цілеспрямовано йшла до своєї мети», – відгукується про колишню свою ученицю Костянтин Чесноков. Середню освіту Віра Лукашівна здобувала в Шацьку, тому Костянтин Петрович дуже добре знав дівчину, а батьки Віри заочно називали його хрещеним батьком. Дипломованим спеціалістом молода дівчина стає працювати в рідній Ростанській школі, якій віддала 40 років і чотири дні. Спочатку була вожатою, потім вихователем на групі продовженого дня, вчителем початкових класів, вплітаючи до основної роботи ще й посаду голови профкому школи. Вистачало сил і завзяття не тільки працювати в школі, а й керувати хором при сільському клубі, до речі, цю пристрасть вона не полишила і по сьогоднішній день. Допомагає молодому завклубу рідного села в організації концертів, інших святкових заходів, а та, в свою чергу, підтримує Віру Лукашівну в її ветеранській роботі. А роботи в жінки вистачає, адже в очолюваній нею організації, крім ветеранів, є учасники війни, діти війни, афганці, репресовані – всього 245 чоловік. І до кожного потрібно знайти підхід, розрадити, допомогти, а інколи просто вислухати. «Мета кожної ветеранської організації – це захист правових, соціальних і вікових інтересів. Рекомендуючи її на цю посаду, я не помилився. І можу впевнено сказати, вона та людина, яка відстоює і буде відстоювати інтереси свого активу», – прокоментував моє запитання «Чому саме зупинили вибір на Вірі Лончук?» Костянтин Петрович. І жінка, якій уже 64 роки, робить усе, щоб дати можливість членам організації відчути себе потрібними суспільству. На 9 Травня започаткувала традицію – організовувати для ветеранів солдатську кашу, солодкий стіл. На День людей похилого віку з групою школярів ідуть в кожну хату і вітають пенсіонерів. «Одні подякують, інші заплачуть, а є й такі, що висловлюють невдоволення, мовляв, хочете квітами закрити очі», – бідкається жінка. – Такі реалії нашого життя».
Та попри все, Віра Лукашівна продовжує штурмувати нові трудові висоти. Задля збереження пам’яті про загиблих в роки Великої Вітчизняної війни з власної ініціативи опікується ще й пам’ятниками, що в с. Ростань та на Білій горі в с. Хрипськ. Фінансування на їх облаштування не передбачено в жодному бюджеті. Благо, надав допомогу на придбання фарби, цементу та іншого підручного матеріалу Степан Івахів, народний депутат Верховної Ради України. І озброївшись велосипедом, жінка мчить, щоб підлатати, пофарбувати, обсадити квітами, одним словом, оживити пам’ять про наших славних визволителів.
Великим стимулом і сподвижником в її роботі є віра в Бога.
– Наша доля тісно пов’язана з Богом. Він дав мені сили влітку пройти хресним ходом з Ковеля до Почаєва – всі 250 км, – згадує із захопленням жінка. – В день проходили 35 км, а останні два дні – по 45 км, щоб встигнути до призначеного часу. Було дуже важко, адже нестерпна спека дуже ускладнювала подолання шляху. Мозолі на ногах досі лишились. Та це дрібниці, адже отримане душевне очищення найголовніше. І якщо Бог дасть здоров’я, подолаю цей шлях ще неодноразово.
Встигає Віра Лукашівна і по господарству, і за мамою доглянути, якій 88 років, і внуками потішитись. Разом з чоловіком, який 47 років пропрацював водієм на молоковозі місцевого колгоспу, виростили та виховали трьох синів. Ось так і живе в постійних турботах. «Старість мене вдома не застане», – усміхається моя співрозмовниця.
Ліана МИСЮРИНА.
На фото: Віра Лончук на День села (ліворуч).
