Після туристичного фестивалю авторської пісні, фото- та кіноаматорів «Вітрила пригод», який відбувся восени цього року в Луцьку, усі заговорили про переможця в одній з номінацій – барда, автора та виконавця патріотичних пісень Володимира Ващука, жителя села Мельники. Поки що життя нашого талановитого земляка після здобутої на фестивалі перемоги та особливої уваги до його персони змінилося не дуже круто: кілька інтерв’ю періодичним виданням та обласному телебаченню, пара-друга запрошень на виступи. Але це, звісно, лише початок. Тож завітати до Володимира Ващука вирішили й ми, бо ж сьогодні мало хто навіть з відомих авторів та композиторів звертається до тематики визвольної боротьби вояків УПА за незалежність України.
Перше, про що запитуємо, чому він як людина, котра була вихована ще в радянську добу, вирішив оспівувати визвольну боротьбу періоду жаху сталінських репресій?
– Знаєте, мені дуже часто задають таке питання ті, хто вперше слухає мої пісні, – говорить пан Володимир. – І вкотре не втомлююся відповідати: мене дуже хвилює майбутнє нашої нації і держави. Особливо майбутнє дітей, які стануть свідомими громадянами незалежної України. Моєму поколінню людей дуже тяжко викорінити «совкове» мислення, якому з раннього дитинства прищеплювали «любов» до комуністичної партії, вождів Леніна і Сталіна. Все, що робили червоні комісари, НКВС, «стрибки» під керівництвом більшовиків, вважалось великим добром, боротьбою з ворогами народу. Натомість, визвольний рух українських повстанців – злом. І ми, не маючи можливості почути правду іншої сторони, докопатися до неї, сприймали усе як є. Тепер же мої ровесники на Сході та Півдні України продовжують навчати своїх дітей того, що їм втовкмачили 30 років тому. А хіба не наших дідів і прадідів сталінський режим переслідував страшними репресіями, морив голодом і гноїв у таборах? Хіба ці люди не такі українці, як я? Хіба нам не треба мати спільних героїв?
Будь-яка держава світу має своїх героїв. І лише Україна до цього часу не вирішила, хто її герої, а хто – вороги. Я мрію про той час, коли наш народ одностайно визнає своїми героями тих людей, котрі боролися за незалежність України, віддавши за це своє життя – Степана Бандеру та Романа Шухевича. Зрештою, я не намагаюсь нав’язати людям свої погляди, кожен має право на власну думку. Моя ж правда – в моїх піснях, у моїй творчості, якими й хочу донести до молоді історію трагедії нашого народу, яка творилася протягом десятків років. Знаю одне: патріотизм потрібно виховувати у дітей з пелюшок, це повинно бути у них в крові. Народ, який не пам’ятає своєї історії, не має майбутнього.
– В якому віці почали писати пісні та як записуєте мелодії до кожної з них?
– Почав писати пісні десь після тридцяти років, хоч грати на гітарі навчився ще в дитинстві від старших хлопців, потім удосконалив вміння в армії. Спеціальної музичної освіти не маю, нотної грамоти також не знаю. Не впевнений, чи й скрипичного ключа правильно напишу! А всі мелодії зберігаю у своїй голові (у цьому, можливо, і є унікальність мельниківського барда. – Авт.), лише слова записую у зошит. Загалом пісень у мене назбиралося вже більше ста. Тематика – різноманітна, але в більшості це лірика (пісні про кохання та зраду), патріотичні пісні і, звичайно, кілька гумористично-побутових.
– Де берете сюжети для своїх пісень?
– Для мене, аби написати пісню, важливо усі почуття пережити, відчути, потрібен якийсь сильний поштовх, емоції, історія людини, яка зачепила за живе. Ними й насичене наше життя, тільки для одних це буденність, для інших – неповторні моменти. Стосовно патріотичних пісень, то перед їх написанням спеціальної літератури не читаю, усе – беру з розповідей наших старших односельчан, очевидців, почутого від інших. Наприклад, пісня «Володимирські вали» з’явилася після відвідин міста Володимира-Волинського та місця, де у роки війни діяла катівня НКВС, в якій чинилися страшні злочини проти звичайних людей. Моя пісня відкриває лише край завіси того людиноненависницького злочину, який відбувався за часів комуно-сталінських репресій.
– Ще не з’явилися у Вас пісні як відгук на події, що відбуваються в державі сьогодні?
– Поки що ні, проте повністю підтримую євромайданівців, душею я з ними. Більшість людей в Україні сьогодні не живе, а виживає. Хотілося б, щоб наші діти жили в європейській державі, мали можливість здобувати хорошу освіту, отримувати достойну заробітну плату. Інший вибір України – це шлях в нікуди.
– Пане Володимире, що нового відбулося у Вашому житті після перемоги у «Вітрилах пригод»?
– Перш за все зазначу, що моєї перемоги не було б, якби не завідуючий клубу с. Мельники Федір Гірич та відомий культурний діяч Волині Ігор Баранюк, який, прослухавши мене, запросив взяти участь у фестивалі. На студії звукозапису Ігоря Баранюка записую диск з піснями, який має вийти тиражем у 200 штук. Поки що до нього увійде 14 пісень, які я сам відібрав. Пісні виконую лише під супровід гітари, буде легеньке аранжування і більше нічого.
– Чим сьогодні живе сільський бард?
– Я – звичайна людина, маю дружину та двох синів. Коли був молодший – їздив, як і багато інших чоловіків, на заробітки до Росії. За освітою – водій, екскаваторник та бульдозерист. Ще одна моя самотужки здобута спеціальність – перукар. Стригти вчився в армії на головах таких же солдат, як і сам.
– Що плануєте на майбутнє?
– Найближчим часом планую відзняти відео-кліп на пісню «Володимирські вали», хочу просто закинути його в Інтернет, аби українці з усього світу могли побачити, що відбувалося на нашій землі, що історія наша не забута.
Віта ШЕПЕЛЯ.
Р.S. Пан Володимир радо відгукнеться на будь-яке запрошення на заходи, що проводяться в районі: у школах, клубах, бібліотеках.
