Чи може бути щось прекраснішим за ліс, його чистоту та ранкову тишу, де з трепетом слухаєш шелест листя, де в зелені віковічних крон ховаються лісові таємниці. І знати їх можуть тільки люди, котрі тісно пов’язали своє життя з лісом, не уявляють себе без нього та його могутності. Ліс дає їм силу, надію, віру та натхнення. Такими людьми сьогодні є лісівники. Вони у третю неділю вересня святкуватимуть своє професійне свято. Тож напередодні цього свята хочеться згадати про тих, хто все своє життя віддав лісівничій галузі – лісівників. Одним із представників цієї благородної професії є Корусь Микола Іванович, майстер лісу Світязького лісництва, який пропрацював у цій сфері немало-небагато – 40 років.
Змалку він зростав у селі, що оточене величними лісами, з-поміж яких вирізнялися своєю красою могутні дуби (родом чоловік із села Поступель Ратнівського району). Звідси і почалася любов до лісу. Мріяв, що одягне форму, буде самовіддано оберігати ліс, примножувати його багатства. Закінчивши школу, у 1968 році став студентом Шацького лісового коледжу. Потім, у 1972 році, молодого спеціаліста направили працювати помічником таксатора у лісовпорядне підприємство аж у Хабаровський край Росії. А вже через місяць Миколу Коруся призвали на дворічну службу в армію, яку відбував також далеко від рідної домівки – у Приморському краї.
Проте далекі краї не привабили хлопця, його тягнуло додому, до лісів та озер. І вже повернувшись зі служби, у червні 1974 року Микола Іванович влаштувався на роботу у Шацький лісгосп на посаду техніка-лісовода. А вже згодом, зі створенням у 1983 році Шацького національного природного парку, перевівся працювати у цю природоохоронну структуру майстром лісу Світязького лісництва.
Що ж, дитяча мрія хлопця таки здійснилася. Лише почавши працювати лісником, відчув, наскільки романтика мрії про професію відрізняється від її повсякденної реальності. Адже лісівник – це не просто хороша картинка на плакаті, де мужнє обличчя лісівника закликає берегти природу. Виявляється, що оте саме «берегти природу» – це щоденна копітка та відповідальна праця, пов’язана із сірими буднями, подекуди – з ризиком та проблемами, які доводиться швидко вирішувати.
На перший погляд здається, що робота лісівника легка. Насправді роботи там вистачає усім. У повсякденні обов’язки Миколи Коруся входить охорона лісу від пожеж, самовільних порубок, проведення лісогосподарських робіт. А ще – садіння лісу. І скільки ж його було посаджено Миколою Івановичем за 40 років роботи!
– В минулі роки лише одне наше лісництво саджало по 10-20 гектарів лісу, – розповідає лісівник. – Тепер значно менше – по 5 га. Бо за останні роки багато полів, які колись належали колгоспам, заліснилися самі. Але були й такі площі, які засаджували ми, бо вони були непридатні для сільського господарства. Для цього використовуємо переважно саджанці сосни та берези.
Проводять у лісництві і рубки догляду. Це – своєрідна санітарна робота: коли дерево всохло або старе – його зрубують, звільняючи простір для молодих дерев. Дерева – як люди, коли прийшла їхня пора – мусять уступити дорогу молодому поколінню. Запитую, чи є у Миколи Івановича у його лісових володіннях своє, особливе дерево?
– Дерев у лісі багато, і для мене усі вони однаково дорогі. От дерев-старожилів, таких як дуби, на моїй території немає, в більшості ростуть соснові та березові дерева. Щодня мушу об’їхати всю ділянку, а це – 572 гектари лісу. Вранці, коли приходжу на роботу, сідаю на свій скутер і вперед у 30-кілометровий марафон, подивитися, чи все добре. А як сезон, буває, то додому ще й кошик грибів по дорозі назбираю. А роботи в нас багато не тільки взимку, коли займаємося рубками догляду, а й влітку, коли в сезон відпочинку доводиться чергувати, стерегти ліс від пожеж. Не раз ліс від масштабних пожеж рятували, бо вчасно при обїзді помічали вогонь. От кинуть у суху погоду якісь люди сірника чи вогнище після відпочинку добре не загасять, а з них вогонь розгориться. Усі біди в лісі – від людської необережності.
Але Микола Іванович відзначає, що тепер пожеж у лісі набагато менше стало. І це радує, бо люди, мабуть, уже вчаться цінувати те, що дає природа.
Два роки тому Микола Корусь відзначив 60-річчя, але на повноцінний заслужений відпочинок виходити не поспішає, каже, що поки рухається – доти живе. А де ж іще будеш рухатися, набиратися сили та натхнення, як не в лісі, виконуючи улюблену роботу.
Надійним тилом для Миколи Коруся є його сім’я: дружина Олена Миколаївна, та два сини – Володимир та Микола. Вони і є продовжувачами професії батька, адже спочатку навчалися у Шацькому лісовому коледжі, а потім – у Львівському університеті. Дружина Олена Миколаївна працює завідувачем шкільного музею, де одним із напрямків експозиції є екологічна діяльність (до речі, її батько також усе життя працював лісником у Вінницькій області). Така от своєрідна династія лісівників вийшла.
А Микола Іванович щодня повертається до свого лісу, щоб знову і знову оберігати та примножувати лісові багатства. Недарма кажуть, що лісівник живе і працює для століть.
Віта ШЕПЕЛЯ.
