У м. Ковель горе-хазяї підпалили суху траву на дачному масиві – вогонь одразу перекинувся на 4 будівлі і дерев’яну альтанку, яка згоріла дотла. В Маневицькому та Іваничівському районах разом із сухими бур’янами почали палати житлові будинки. У Шацькому – чорніють згарищами меліоровані землі Самійличівської та Світязької сільських рад, узбережжя озера Світязь у районі затоки Лука. Стихія позначила кіптявою і рибальські човни – їх вдалося вчасно загасити, звалила обвуглені берези. Така от невтішна статистика весняного господарювання волинян.
Яка ж мотивація цих господарників? Хочуть навести порядок на городі, в саду, в полі, підвищити родючість ґрунтів? Справді, внесення попелу до ґрунту сприяє його родючості, але вносити його слід аж ніяк не шляхом спалення на ділянці всього живого. Паління сухостою наносить непоправну шкоду довкіллю, нищить гумус та мікроорганізми, що знаходяться на поверхні ґрунту, прирікає на загибель гризунів, птахів, руйнує їхні кладки і місця гніздування. У вогні горять усі комахи, в тому числі й ті, що винищують різних шкідників саду, городу і беруть участь в процесі утворення гумусу.
А чи знають палії про шкоду для людини диму від спалювання трави – їдкого, темного, густого, з неприємним запахом? У його склад входять пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали і низка канцерогенних сполук. З тліючого листя виділяється бензопрен, що здатен викликати рак. Тож чому homo sapiens – людина розумна – проявляє себе як неосвічений дикун і в прямому сенсі рубає гілку, на якій сидить?
На це питання однозначної відповіді немає. Одні горе-господарі лінуються вручну прибирати суху траву й бур’яни, інші відчувають задоволення від гри з вогнем чи зловтішаються, роздмухуючи пожежу «по приколу». Є, за свідченнями очевидців, й інші категорії «прибиральників» – в обов’язки одних входить обкошування канав і берегів річок, інших – догляд за узбіччями доріг. І одні, й другі вибирають найлегший шлях: замість граблів і коси – сірники. Спільне у них всіх одне – байдужість, недалекоглядність, небажання дотримуватися елементарних правил цивілізованого суспільства.
Шацький районний сектор управління ДСНС України у Волинській області застерігає громадян від правопорушення, за яким випалювання сухостою відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 77-1 «Самовільне випалювання рослинності або її залишків») тягне за собою накладання штрафу на громадян від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від 50 до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На жаль, жоден палій, попри численні факти пожеж, зафіксованих на території району, не поніс покарання. Виявляється, зробити це не так просто, як здається. Штрафувати порушників має право екологічний інспектор, а він один на два райони – Любомльський і Шацький. Не розірветься, не наїздиться.
Зі слів Олександра Куська, Самійличівського сільського голови, саме безкарність породжує вседозволеність і призводить до нових правопорушень:
– Неодноразово робив спроби достукатися до жителів сільської ради, які випалюють землі. Безрезультатно. Вважаю, поки не будуть застосовані до порушників санкції адміністративного впливу – дієві, які добряче б’ють по гаманцю, палії не вгомоняться. Сьогодні це неможливо, бо закони не діють, а посадовці, які зобов’язані слідкувати за порядком, цього не роблять. Лише відповідні зміни в законодавстві і передача права штрафувати порушників місцевим органам влади створять дієвий інструмент у боротьбі з цим лихом.
У природи свої закони, які варто поважати. Суха торішня трава – не сміття, а безцінне живлення, притулок, умови для життя. Коли в вогні разом з нею гинуть жучки, жабки, дрібні тваринки, екологічна ситуація може безповоротно змінитися в гіршу сторону і призвести до катастрофи. За висновками фахівців, на місці підпалу нормальне життя рослин і комах відновлюється лише через 5-6 років, а часто не відновлюється ніколи. Не буде там і колишнього різнотрав’я, бур’яни захоплять усю територію. Палії, подумайте про природу, про здоров’я, про власну безпеку. Ви ж homo sapiens – люди розумні.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
