Головна Економіка Міфи про новий Кримінально-процесуальний кодекс України

Міфи про новий Кримінально-процесуальний кодекс України

1536

З 20 листопада 2012 року Україна живе за новим Кри­мі­нально-процесуальним кодексом (КПК). Давати оцінку його ефективності чи неефективності ще рано. Слід до­че­катися перших судових процесів і їх результатів.

Однак «ефір» час від часу забруднюють «шумами», які дискредитують цей кодекс і не відповідають дійсності. При цьому об’єктивні оцінки тонуть у морі негативу.

Чому так стається?

Люди часто довіряють такій де­зінформації з різних причин. По-перше, основним «рекламу­ва­льником» КПК є влада, а на­се­лення їй не довіряє і чекає від неї завжди гіршого.

По-друге, діяльність органів пра­вопорядку – міліції, СБУ, про­куратури тощо – нерідко сп­ря­мована на вибіркове засто­су­вання положень законо­дав­ства.

По-третє, КПК – це новий до­ку­мент, великий за змістом: не всі критики протягом ко­рот­кого часу можуть осилити цей «тал­муд».

Найбільше розтиражо­ва­ни­ми у мас-медіа стали такі міфи з приводу нового КПК:

Міф перший. «Трупи не ви­дають без довідки про­ку­ратури». Цей порядок ні­бито засновувався на поло­жен­нях частини 4 статті 238 КПК, які передбачають письмовий дозвіл прокурора на видачу трупа тільки після проведення су­дово-медичної експертизи і встановлення причин смерті. Насправді ж згадана стаття сто­сується слідчої дії «огляд трупа», а будь-яка слідча дія, в тому числі і цей огляд, не­мож­лива без внесення відомостей до реєстру досудових розслі­дувань. Тобто без заяви родича чи іншого свідка про виявлення трупа з ознаками насильни­ць­кої смерті огляд цього трупа про­водиться у іншому, ніж пе­ред­бачено кодексом, порядку.

Міф другий. «Можуть по­да­ватися анонімні заяви про вчинення криміна­ль­ного пра­вопорушення».

Наше суспільство прожило дов­гий час з практикою доносів і стукачів, тому дуже боляче реагує на відновлення таких ме­ханізмів. Але новий КПК вик­лю­чає можливість анонімних заяв про факти вчинення зло­чинів.

Адже у пункті 2 частини 5 статті 214 чітко зазначено, що у Єдиний державний реєстр до­су­дових розслідувань повинна бути занесена інформація про «пріз­вище, ім’я, по батькові (най­ме­нування) потерпілого або заяв­ника».

Відсутність цих відомостей у слідчого чи прокурора робить не­можливим початок криміна­ль­ного провадження і прове­дення слідчих дій.

Міф третій. «Необхідно пос­­тійно носити з собою пас­порт або інший доку­мент, який посвідчує особу».

Автори цього застереження для громадян переконують, що та­кий захід потрібен задля уник­нення необґрунтованих затри­мань і арештів. Однак Кодекс не містить такого твердження. Нав­паки, можливості опера­тив­них підрозділів суттєво об­межені в питанні затримання осіб. Тепер часом затримання вва­­жається не момент скла­дення протоколу, а час без­по­се­реднього затримання (ста­т­тя 209). Затриманій особі повинні повідомити і роз’яс­ни­ти всі її права, згідно з части­ною 8 статті 209, і дати мож­ливість негайно повідомити особі своїх родичів про факт затримання. Обмежений та­кож строк поз­бавлення свобо­ди без рішення суду: замість колишніх 72 го­дин встанов­лено 24 години як термін для пові­домлення про підозру. Якщо протягом доби з моменту фак­тичного затри­ман­ня особі не вручать пись­мове повідом­лен­ня про підоз­ру, її повинні зві­льнити. Не звіль­нили – звер­тайтесь самі або нехай ваш захисник чи гаран­тований дер­жа­вою захисник (система безоплатної правової допомоги розпочинає повно­цін­ну роботу з 1 січня 2013 року) негайно звертається до слі­д­чого судді про таке звільнення на під­ставі частини 2 статті 206. Вру­чили повідом­лення про пі­дозру вчасно, але не доста­вили до суду за 60 го­дин з мо­менту фактичного зат­ри­мання – також повинні зві­ль­нити. Або подавайте анало­гічне клопо­тання до слідчого судді.

Міф четвертий. «Можна проводити обшук без санк­ції суду».

Будь-який обшук повинен про­водитися на підставі ух­ва­ли слідчого судді (частина 2 стат­ті 234). Виняток станов­лять ли­ше випадки, спеціально перед­ба­чені Конституцією України (час­тина 3 статті 30) щодо проник­нення до житла, пов’язаного із вря­туванням життя людей та майна. Чи з безпосереднім пе­рес­лідуванням підозрюваних осіб (частина 3 статті 233 Ко­дек­су). Цей виняток є виправ­даним і прийнятним для всіх правових систем. Коли підоз­рю­ваний вривається в житло чи інше приміщення під час пе­реслідування, то оператив­ни­кам не слід зупиняти свою опе­ра­цію і бігти до суду за отри­манням санкції. Вони мають завершити її, проникнувши до житла. Але дозвіл на таке проникнення все одно необхідно отримувати постфактум. Від­мова суду у наданні дозволу оз­начатиме визнання всіх от­­ри­маних доказів недопусти­ми­ми.

Міф п’ятий. «Збільша­ться можливості спецс­лужб по контролю за при­ват­ним життям».

На такий висновок може наш­товхнути наявність у КПК нової глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії». Справді, пере­лік таємних дій вражає. Однак у Кодексі нічого надзвичай­но­го, в порівнянні з відповідним єв­ро­пейським досвідом, не зроб­лено. Навпаки, на 7 із 9-ти за­хо­дів необхідна санкція суду, чого раніше не було. Тому що ця діяльність раніше була зак­рита як від суспільства, так і повноцінного судового конт­ро­лю. Зараз перевірці з боку слідчого судді підлягають: аудіо- та ві­деоконтроль особи; арешт, ог­ляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з інфор­ма­цій­них систем і електронних ін­фор­маційних систем; обсте­жен­ня публічно недоступних місць, житла; установлення міс­цезнаходження радіоелект­рон­ного засобу; спосте­ре­жен­ня за місцем, річчю, особою; аудіо-, ві­деоконтроль місця. Лише конт­роль за вчиненням зло­чину і виконання спецзавдання з розкриття злочинної діяль­ності не потребує санкції суду. Крім цього, зазначені секретні дії можуть вчинятися не у всіх кримінальних справах, а лише у провадженнях щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Міф шостий. «В адво­ка­тів немає прав у кри­міна­ль­ному провадженні». У Ко­дексі 1960 року містилася ок­рема стаття 48, яка передбачала перелік прав захисників. Новий же КПК не визначає ок­ремо переліку прав захисників, а робить їх похідними від прав підозрюваного, обвинува­че­ного (частина 4 статті 46). Ця но­вація виправдовується тим, що підозрюваний може самос­тійно здійснювати свій захист, використовуючи гарантовані частиною 3 статті 42 18 про­це­суальних прав, або залучити для свого захисту адвоката. І в цьому випадку адвокат реа­лізовуватиме права, перед­ба­чені для підозрюваного. Більше того, сторона захисту отри­ма­ла надзвичайно широкі можли­вості у новому кримінальному процесі. Вона не може вчиняти лише ті дії, які об’єктивно при­таманні стороні обвину­ва­чен­ня: затримувати осіб, клопотати про застосування запобіжних за­ходів, проводити негласні слідчі дії тощо.

Руслана ЦВИД, головний спеціаліст Шацького

районного управління юстиції.