З 20 листопада 2012 року Україна живе за новим Кримінально-процесуальним кодексом (КПК). Давати оцінку його ефективності чи неефективності ще рано. Слід дочекатися перших судових процесів і їх результатів.
Однак «ефір» час від часу забруднюють «шумами», які дискредитують цей кодекс і не відповідають дійсності. При цьому об’єктивні оцінки тонуть у морі негативу.
Чому так стається?
Люди часто довіряють такій дезінформації з різних причин. По-перше, основним «рекламувальником» КПК є влада, а населення їй не довіряє і чекає від неї завжди гіршого.
По-друге, діяльність органів правопорядку – міліції, СБУ, прокуратури тощо – нерідко спрямована на вибіркове застосування положень законодавства.
По-третє, КПК – це новий документ, великий за змістом: не всі критики протягом короткого часу можуть осилити цей «талмуд».
Найбільше розтиражованими у мас-медіа стали такі міфи з приводу нового КПК:
Міф перший. «Трупи не видають без довідки прокуратури». Цей порядок нібито засновувався на положеннях частини 4 статті 238 КПК, які передбачають письмовий дозвіл прокурора на видачу трупа тільки після проведення судово-медичної експертизи і встановлення причин смерті. Насправді ж згадана стаття стосується слідчої дії «огляд трупа», а будь-яка слідча дія, в тому числі і цей огляд, неможлива без внесення відомостей до реєстру досудових розслідувань. Тобто без заяви родича чи іншого свідка про виявлення трупа з ознаками насильницької смерті огляд цього трупа проводиться у іншому, ніж передбачено кодексом, порядку.
Міф другий. «Можуть подаватися анонімні заяви про вчинення кримінального правопорушення».
Наше суспільство прожило довгий час з практикою доносів і стукачів, тому дуже боляче реагує на відновлення таких механізмів. Але новий КПК виключає можливість анонімних заяв про факти вчинення злочинів.
Адже у пункті 2 частини 5 статті 214 чітко зазначено, що у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань повинна бути занесена інформація про «прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника».
Відсутність цих відомостей у слідчого чи прокурора робить неможливим початок кримінального провадження і проведення слідчих дій.
Міф третій. «Необхідно постійно носити з собою паспорт або інший документ, який посвідчує особу».
Автори цього застереження для громадян переконують, що такий захід потрібен задля уникнення необґрунтованих затримань і арештів. Однак Кодекс не містить такого твердження. Навпаки, можливості оперативних підрозділів суттєво обмежені в питанні затримання осіб. Тепер часом затримання вважається не момент складення протоколу, а час безпосереднього затримання (стаття 209). Затриманій особі повинні повідомити і роз’яснити всі її права, згідно з частиною 8 статті 209, і дати можливість негайно повідомити особі своїх родичів про факт затримання. Обмежений також строк позбавлення свободи без рішення суду: замість колишніх 72 годин встановлено 24 години як термін для повідомлення про підозру. Якщо протягом доби з моменту фактичного затримання особі не вручать письмове повідомлення про підозру, її повинні звільнити. Не звільнили – звертайтесь самі або нехай ваш захисник чи гарантований державою захисник (система безоплатної правової допомоги розпочинає повноцінну роботу з 1 січня 2013 року) негайно звертається до слідчого судді про таке звільнення на підставі частини 2 статті 206. Вручили повідомлення про підозру вчасно, але не доставили до суду за 60 годин з моменту фактичного затримання – також повинні звільнити. Або подавайте аналогічне клопотання до слідчого судді.
Міф четвертий. «Можна проводити обшук без санкції суду».
Будь-який обшук повинен проводитися на підставі ухвали слідчого судді (частина 2 статті 234). Виняток становлять лише випадки, спеціально передбачені Конституцією України (частина 3 статті 30) щодо проникнення до житла, пов’язаного із врятуванням життя людей та майна. Чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваних осіб (частина 3 статті 233 Кодексу). Цей виняток є виправданим і прийнятним для всіх правових систем. Коли підозрюваний вривається в житло чи інше приміщення під час переслідування, то оперативникам не слід зупиняти свою операцію і бігти до суду за отриманням санкції. Вони мають завершити її, проникнувши до житла. Але дозвіл на таке проникнення все одно необхідно отримувати постфактум. Відмова суду у наданні дозволу означатиме визнання всіх отриманих доказів недопустимими.
Міф п’ятий. «Збільшаться можливості спецслужб по контролю за приватним життям».
На такий висновок може наштовхнути наявність у КПК нової глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії». Справді, перелік таємних дій вражає. Однак у Кодексі нічого надзвичайного, в порівнянні з відповідним європейським досвідом, не зроблено. Навпаки, на 7 із 9-ти заходів необхідна санкція суду, чого раніше не було. Тому що ця діяльність раніше була закрита як від суспільства, так і повноцінного судового контролю. Зараз перевірці з боку слідчого судді підлягають: аудіо- та відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з інформаційних систем і електронних інформаційних систем; обстеження публічно недоступних місць, житла; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за місцем, річчю, особою; аудіо-, відеоконтроль місця. Лише контроль за вчиненням злочину і виконання спецзавдання з розкриття злочинної діяльності не потребує санкції суду. Крім цього, зазначені секретні дії можуть вчинятися не у всіх кримінальних справах, а лише у провадженнях щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів.
Міф шостий. «В адвокатів немає прав у кримінальному провадженні». У Кодексі 1960 року містилася окрема стаття 48, яка передбачала перелік прав захисників. Новий же КПК не визначає окремо переліку прав захисників, а робить їх похідними від прав підозрюваного, обвинуваченого (частина 4 статті 46). Ця новація виправдовується тим, що підозрюваний може самостійно здійснювати свій захист, використовуючи гарантовані частиною 3 статті 42 18 процесуальних прав, або залучити для свого захисту адвоката. І в цьому випадку адвокат реалізовуватиме права, передбачені для підозрюваного. Більше того, сторона захисту отримала надзвичайно широкі можливості у новому кримінальному процесі. Вона не може вчиняти лише ті дії, які об’єктивно притаманні стороні обвинувачення: затримувати осіб, клопотати про застосування запобіжних заходів, проводити негласні слідчі дії тощо.
Руслана ЦВИД, головний спеціаліст Шацького
районного управління юстиції.
