Минулого року у обійсті жительки села Мельники Руслани Полінкевич з’явився новий пернатий мешканець – маленьке лелеченя. Воно не могло літати, бо було без хвоста та без частини крила. Родина прихистила у себе лелеченя, годували та доглядали. Жив птаха у хліві разом із іншою худобою, звик до людей.
– Дуже любить наш Буся ходити по городі, навідується і в кар’єр неподалік. І вже звідти цього року привів собі товариша – таке ж одиноке лелеченя, яке, мабуть, випало з гнізда, – розповідає Руслана Полінкевич.
Годувалися птахи в дворі Полінкевичів уже разом. Господиня каже, що лелеки дуже люблять ласувати рибкою, інколи заглядають у город чи болітце, що неподалік. За жабами.
А вже через декілька днів до обійстя стали навідуватися ще двоє лелек.
– Мабуть, то батьки другого лелеченяти, яке випало з гнізда. Тепер уже чотирьох мусимо годувати рибою.
Тричі на день прилітають лелеки до мельниківської хатини, або злітаються, як тільки побачать у дворі автомобіль Русланиного брата (саме він постачає рибу лелекам). Обід, сніданок і вечерю лелеки ще не пропустили жодного разу. Поїдять ті двоє і летять собі у своїх справах. А молоді лелеченята так і залишаються гуляти у дворі.
– Наш Буся виявився з характером, навіть ревнує, коли чужих лелек раніше погодуємо, ніж його. Цілий день може ображений ходити, і до риби не підступитись, – захоплено розповідає про лелечий норов господиня, та сподівається, що народне повір’я таки справдиться: де є лелеки на обійсті – там є і щастя в домі.
Віта ШЕПЕЛЯ
