Головна Життя П’ять вишиванок Костянтина Чеснокова

П’ять вишиванок Костянтина Чеснокова

5055

Багаторічний друг районки Костянтин Чесноков днями приніс до редакції незвичайний фотоальбом під назвою «Мої ви­шиванки». Світлини, датовані 1940-м, 1948-м і подальшими, зок­рема і сучасними роками, пе­ре­глядали усім колективом. На першій – 16-річний Костянтин Пет­­­рович, одягнутий у сорочку з чор­но-червоним візерунком. Її для сина вишила мама Лідія Ге­ор­гіївна, коли сім’я Чеснокових жила у м. Краснодон Вороши­лов­градської області.

– Мама творила руками спра­вжні дива – в’язала, вишивала. Всі троє дітей нашої сім’ї мали вишиті невтомними маминими руками сорочки, і то не по одній, а по декілька. У мене було аж три. Перша, вишита до війни, є моєю улюбленою. До початку Дру­гої світової я з задово­лен­ням одягав її в свята і будні. Під час війни форма мого одягу змінилася, бо я саме навчався в військовому ліцеї, а вишита сорочка поїхала разом із мамою під Ташкент, куди було еваку­йовано всю сім’ю, – розповідає історію першої вишиванки Кос­тянтин Чесноков.

Після закінчення війни мама вишила для сина ще дві виши­ванки: одну – ніжними блакит­ними нитками, другу – різно­бар­вними. В ті роки національні сорочки не були надто поши­ре­ним серед українців одягом, про­те в роки свого правління (1953-1964 рр.) українську со­рочку і навіть вишитий галстук по­любляв одягати Микита Хру­щов, перший секретар ЦК КПРС. Костянтин Петрович з великим задоволенням носив мамині ви­ши­ванки. Приводом були сімейні свята, офіційні зустрічі, уроки в школі і навіть подорожі колишнім Радянським Союзом. Пригадує пам’ятну поїздку до Вірменії у 80-х роках минулого століття, ку­ди традиційно приїхав у виши­ванці і прикував до себе увагу великої компанії вірмен.

– Ви звідки? – запитали після знайомства в Костянтина Пет­ровича.

– З України, – відповів.

– Бандера??? – співрозмов­ники притихли і злякалися.

– Я ж не називаю вас даш­на­ками (представниками вір­мен­ської партії націоналістів – Авт.), а моя сорочка – це всього лише національний одяг українців, – не розгубився в цій ситуації Кос­тянтин Чесноков, який мав за звичку вивчати історію краю, де мав намір побувати.

Загалом же мій співроз­мов­ник ніколи не чув слів осуду на адресу свого вишитого вбрання – ли­ше схвальні відгуки. Мамині сорочки були вишиті малень­кими хрестиками, що робило ві­зе­рунок витонченим і високо­художнім. Робота була акурат­ною – зворотний бік вишивки майже нічим не відрізнявся від лицевого.

Любила вишивати і дружина Костянтина Чеснокова – Надія Володимирівна. От уже декілька років, як вона відійшла у віч­ність, проте лишила чоловікові пам’ять про себе у вигляді ви­ши­тої червоним і чорним со­роч­ки. У скромному візерунку – вся історія їхнього великого взаєм­ного кохання, спогади про миті сімейного щастя, труднощі, які завжди долалися спільними зу­силлями, перемоги, котрі свя­т­­ку­вали разом з донькою Лідією.

До речі, саме Лідія Костян­тинівна подарувала батькові на 90-річчя, яке він відзначав минулого року, ще одну вишиту сорочку – п’яту в колекції Кос­тянтина Петровича. Ветеран Другої світової війни і почесний житель смт Шацьк є активним учасником районних подій, уро­чистостей, державних і про­фе­сійних свят. На кожному заході Костянтин Чесноков – в одній зі своїх п’яти вишиванок. Улюб­леними є, звичайно, мамині.

– Лідія вже навіть почала ображатися, що я рідко одя­гаю подаровану нею сорочку – дорогу, з багатим візерунком і насиченими кольорами. Хоча подарунок доньки є для мене не менш цінним, – з усмішкою роз­повідає поважний ветеран.

Таку от історію вишиванок від кількох поколінь повідав нам Костянтин Петрович. В кож­ному із цих диво-витворів – потужна енергія одвічних сімейних цінностей, згадка про насичене подіями життя і, зви­чайно, велика любов до Укра­їни. Недаремно вишиту мами­ними руками сорочку нази­ва­ють молитвою без слів. У Кос­тян­тина Петровича ця молитва – потрійна. Нехай же оберігає вона нашого шанованого зем­ляка і всю його родину, поси­лаючи всім многії і благії літа життя під мирним небом.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.