Головна Життя Реалізовувати задумане Надії Приймук допомагає Всесвіт

Реалізовувати задумане Надії Приймук допомагає Всесвіт

2110

З цією молодою людиною не раз доводилося стикатися, як кажуть, по роботі. «Яка робота? Вона ж іще дуже юна!» – заперечать мені ті, хто знають Надію Приймук, випускницю Шацького лісового коледжу. А в цьому й полягає феномен дівчини, квітуча молодість якої не стає на заваді для цілком дорослого світосприйняття, активної життєвої позиції і впевнених кроків до самоствердження.

Чітку мету Надя поставила перед собою ще в школі: гарно вчитися, виважено планувати своє майбутнє, а з часом продукувати нові, свіжі ідеї, змінюючи, хай як голосно це не звучить, наш складний, суперечливий світ. В Шацькому лісовому коледжі, де здобувала спеціальність бухгалтера, зуміла не просто опанувати всі дисципліни на відмінно, заслужено отримавши золоту медаль, а виявити в собі задатки лідера, організатора колективу, стати правою рукою викладачів. Знала, що буде нелегко, проте погодилася очолити Студентську раду коледжу і редагувати газету навчального закладу «Студентські факти». На плечі дівчини ліг тягар обов’язків, бо потрібно було згуртовувати студентів, зацікавлювати їх навчанням, участю в різноманітних заходах і проектах, організовувати цікаве дозвілля, а то й права та інтереси їхні відстоювати в керівництва. Не без гордості Надя згадує, як облаштовували зі студентами офіс Студентської ради коледжу, як шукали спонсорів, аби за їхні кошти придбати меблі, комп’ютерну техніку. 

З великим інтересом здібна дівчина з командою однодумців творила друковане видання коледжу, що виходило раз у місяць з накладом у 250 примірників. Чого тільки не писалося на його шпальтах: кумедні студентські історії, інтерв’ю з викладачами і навіть директором, репортажі зі святкувань, повідомлення про успіхи студентів у навчанні, про перемоги в творчих конкурсах і спортивних змаганнях. Пам’ятною тоді стала зустріч з відомим волинським журналістом і письменником Володимиром Лисом, котрий не лише поспілкувався зі студентами коледжу, а й побував у Наді вдома, де записав інтерв’ю з її дідусем – людиною непростої долі, але дуже сильною і вольовою. Юний редактор, яка, до речі, була одночасно кореспондентом та оператором комп’ютерного набору і верстки, після всіх цих подій почала навіть задумуватися про професію журналіста.

Та вирішила все-таки не звертати із проторованого шляху і цьогоріч вступила до Тернопільського національного університету на факультет «Бухгалтерський облік та аудит». Навчатиметься там Надя на заочному відділенні. Не має часу щодня сидіти на парах у виші, бо в Шацьку добровільно зв’язала себе  вузами громадських обов’язків і роботи має непочатий край. Сьогодні активна шачанка працює над створенням районної громадської молодіжної організації та місцевого осередку Фонду культури України.

– Плани маю грандіозні, бо мені болить пасивність і бездіяльність нашої молоді, її паразитування і бажання жити за рахунок батьків. В найближчому майбутньому хочемо разом з однодумцями задіяти молодих людей до вирішення багатьох проблем, створення для них цікавого культурного й інтелектуального дозвілля, участі в житті району. Молодь сьогодні майже не читає, її життєві цінності – здебільшого матеріального характеру, інтереси – споживацькі. Так не повинно бути, ми ж потенціал району, країни, – емоційно розповідає Надя.

Дійсно, коло інтересів деяких молодих людей нині обмежується комп’ютером, випивкою, цигаркою. Радує те, що не всіх. Серед тих, хто бунтує, хто прагне чогось навчитися, щось змінити, – і Надія Приймук. Вона читає книги популярної нині української письменниці Люко Дашвар (цікаво, кому з молоді відоме це ім’я? – Авт.), Ліни Костенко, перечитує класиків: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку. Сама і вірші пише: ліричні, ніжні, філософські – має їх до 100. Мріє про власну поетичну збірку. А ще захоплюється фотографуванням і хоче випробувати власні сили в науковій діяльності. Від мами і бабусі переймає велику любов до людей. От і нещодавно телефонувала до багатьох редакцій волинських газет із проханням вмістити оголошення про збір коштів на лікування хворого.

Все в Наді вдається, на все вистачає часу. Дівчина не має сумніву, що і про діяльність очолюваних нею громадських організацій скоро почують не лише в районі, а й в області.

– Коли дуже чогось захотіти, то допомагає Всесвіт! – любить повторювати цілеспрямована й упевнена в собі дівчина.

І це таки правда!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.

Історія

Щодня міняє світ в

               буденності оправу,

І вже не зміниться віднині хід

                                     подій,

Тепер усі знайшли собі

                                  забаву,

І кожен прагне вигідних лиш

                                        дій.

Забулася історія народу,

Згубилася дорога серед літ,

Як жити далі? Де шукати

                                    вроду?

Чи все до нитки знищив той     

                                      політ?

З усіх усюд тут чуються

                                промови

Про все забуте і воістину пусте,

Коли ж народ повернеться 

                                до мови,

Якою Бог навчав його усе?

Мільйон запитань, прагнень

                                  і думок,

А в відповідь отримуєм

                             мовчання,

Закриємо всі душі на замок

Й не впустимо ні крапельки

                         страждання.

Життя сколихує новий виток 

                                     подій,

Нові питання, невідкриті далі,

Ти підкорити п’єдестал зумій,

Характер загартовуй свій у

                                     сталі.

Не вистачає

Не вистачає крапельки

                                   любові,

Тепла людської чистої душі,

А поки дякую й на тому слові,

Усі думки складу в нові

                                     вірші.

Не вистачає щастя в мить

                                  бажану,

Розмови з другом тихо сам

                                  на сам,

Не хочу вводити нікого я в 

                                    оману,

Не надаватиму значень

                               полюсам.

Не вистачає спокою в душі,

Все будить ранком спогад ще

                                торішній,

Лишилися обох ми в прог раші,

Та серце не повірить долі

                                  грішній.

Доля

Забуду все, почну знов із

                                 початку,

Вже навчена життям і часом

                                       теж,

Сьогодні переправлю коми в

                                   крапки,

Бо знаю, що ти завтра не

                                прийдеш.

А хто там зна, що приготує

                                     доля?

Хоч краплю щастя, може,

                                віднайду,

Душа лиш пам’ятає слово

                                    «воля»,

Та їй я безліч аргументів

                                   наведу.

А ти пробач за те, що так

                                  любила,

Напевно, ти й того не

                              вартував,

У Бога щастя лиш тобі

                                  просила,

І Він його  усе ж приготував.

Та ні, не заздрю й не бажаю зла,

Живи лише у мирі і коханні,

Я свій дарунок, що тобі несла,

Не загублю у болі і

                           стражданні.

Бери, все ж найдорожчий ти,

На знак того, що віддано

                                  любила,

Змогла я наяву тепер прийти

Й частинку долі принести

                     для твого сина.