З цією молодою людиною не раз доводилося стикатися, як кажуть, по роботі. «Яка робота? Вона ж іще дуже юна!» – заперечать мені ті, хто знають Надію Приймук, випускницю Шацького лісового коледжу. А в цьому й полягає феномен дівчини, квітуча молодість якої не стає на заваді для цілком дорослого світосприйняття, активної життєвої позиції і впевнених кроків до самоствердження.
Чітку мету Надя поставила перед собою ще в школі: гарно вчитися, виважено планувати своє майбутнє, а з часом продукувати нові, свіжі ідеї, змінюючи, хай як голосно це не звучить, наш складний, суперечливий світ. В Шацькому лісовому коледжі, де здобувала спеціальність бухгалтера, зуміла не просто опанувати всі дисципліни на відмінно, заслужено отримавши золоту медаль, а виявити в собі задатки лідера, організатора колективу, стати правою рукою викладачів. Знала, що буде нелегко, проте погодилася очолити Студентську раду коледжу і редагувати газету навчального закладу «Студентські факти». На плечі дівчини ліг тягар обов’язків, бо потрібно було згуртовувати студентів, зацікавлювати їх навчанням, участю в різноманітних заходах і проектах, організовувати цікаве дозвілля, а то й права та інтереси їхні відстоювати в керівництва. Не без гордості Надя згадує, як облаштовували зі студентами офіс Студентської ради коледжу, як шукали спонсорів, аби за їхні кошти придбати меблі, комп’ютерну техніку.
З великим інтересом здібна дівчина з командою однодумців творила друковане видання коледжу, що виходило раз у місяць з накладом у 250 примірників. Чого тільки не писалося на його шпальтах: кумедні студентські історії, інтерв’ю з викладачами і навіть директором, репортажі зі святкувань, повідомлення про успіхи студентів у навчанні, про перемоги в творчих конкурсах і спортивних змаганнях. Пам’ятною тоді стала зустріч з відомим волинським журналістом і письменником Володимиром Лисом, котрий не лише поспілкувався зі студентами коледжу, а й побував у Наді вдома, де записав інтерв’ю з її дідусем – людиною непростої долі, але дуже сильною і вольовою. Юний редактор, яка, до речі, була одночасно кореспондентом та оператором комп’ютерного набору і верстки, після всіх цих подій почала навіть задумуватися про професію журналіста.
Та вирішила все-таки не звертати із проторованого шляху і цьогоріч вступила до Тернопільського національного університету на факультет «Бухгалтерський облік та аудит». Навчатиметься там Надя на заочному відділенні. Не має часу щодня сидіти на парах у виші, бо в Шацьку добровільно зв’язала себе вузами громадських обов’язків і роботи має непочатий край. Сьогодні активна шачанка працює над створенням районної громадської молодіжної організації та місцевого осередку Фонду культури України.
– Плани маю грандіозні, бо мені болить пасивність і бездіяльність нашої молоді, її паразитування і бажання жити за рахунок батьків. В найближчому майбутньому хочемо разом з однодумцями задіяти молодих людей до вирішення багатьох проблем, створення для них цікавого культурного й інтелектуального дозвілля, участі в житті району. Молодь сьогодні майже не читає, її життєві цінності – здебільшого матеріального характеру, інтереси – споживацькі. Так не повинно бути, ми ж потенціал району, країни, – емоційно розповідає Надя.
Дійсно, коло інтересів деяких молодих людей нині обмежується комп’ютером, випивкою, цигаркою. Радує те, що не всіх. Серед тих, хто бунтує, хто прагне чогось навчитися, щось змінити, – і Надія Приймук. Вона читає книги популярної нині української письменниці Люко Дашвар (цікаво, кому з молоді відоме це ім’я? – Авт.), Ліни Костенко, перечитує класиків: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку. Сама і вірші пише: ліричні, ніжні, філософські – має їх до 100. Мріє про власну поетичну збірку. А ще захоплюється фотографуванням і хоче випробувати власні сили в науковій діяльності. Від мами і бабусі переймає велику любов до людей. От і нещодавно телефонувала до багатьох редакцій волинських газет із проханням вмістити оголошення про збір коштів на лікування хворого.
Все в Наді вдається, на все вистачає часу. Дівчина не має сумніву, що і про діяльність очолюваних нею громадських організацій скоро почують не лише в районі, а й в області.
– Коли дуже чогось захотіти, то допомагає Всесвіт! – любить повторювати цілеспрямована й упевнена в собі дівчина.
І це таки правда!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
Історія
Щодня міняє світ в
буденності оправу,
І вже не зміниться віднині хід
подій,
Тепер усі знайшли собі
забаву,
І кожен прагне вигідних лиш
дій.
Забулася історія народу,
Згубилася дорога серед літ,
Як жити далі? Де шукати
вроду?
Чи все до нитки знищив той
політ?
З усіх усюд тут чуються
промови
Про все забуте і воістину пусте,
Коли ж народ повернеться
до мови,
Якою Бог навчав його усе?
Мільйон запитань, прагнень
і думок,
А в відповідь отримуєм
мовчання,
Закриємо всі душі на замок
Й не впустимо ні крапельки
страждання.
Життя сколихує новий виток
подій,
Нові питання, невідкриті далі,
Ти підкорити п’єдестал зумій,
Характер загартовуй свій у
сталі.
Не вистачає
Не вистачає крапельки
любові,
Тепла людської чистої душі,
А поки дякую й на тому слові,
Усі думки складу в нові
вірші.
Не вистачає щастя в мить
бажану,
Розмови з другом тихо сам
на сам,
Не хочу вводити нікого я в
оману,
Не надаватиму значень
полюсам.
Не вистачає спокою в душі,
Все будить ранком спогад ще
торішній,
Лишилися обох ми в прог раші,
Та серце не повірить долі
грішній.
Доля
Забуду все, почну знов із
початку,
Вже навчена життям і часом
теж,
Сьогодні переправлю коми в
крапки,
Бо знаю, що ти завтра не
прийдеш.
А хто там зна, що приготує
доля?
Хоч краплю щастя, може,
віднайду,
Душа лиш пам’ятає слово
«воля»,
Та їй я безліч аргументів
наведу.
А ти пробач за те, що так
любила,
Напевно, ти й того не
вартував,
У Бога щастя лиш тобі
просила,
І Він його усе ж приготував.
Та ні, не заздрю й не бажаю зла,
Живи лише у мирі і коханні,
Я свій дарунок, що тобі несла,
Не загублю у болі і
стражданні.
Бери, все ж найдорожчий ти,
На знак того, що віддано
любила,
Змогла я наяву тепер прийти
Й частинку долі принести
для твого сина.
