Літо – особлива та насичена пора для нашого туристичного краю, яка також дарує нам, працівникам редакції, чимало зустрічей з цікавими та неординарними людьми. Цього разу до редакції завітав незвичайний гість – Олег Костянтинович Романчук (не плутати з Олегом Романчуком, лікарем-психіатром, заодно – автором поетичних збірок) кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського Національного університету імені Івана Франка, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів, Міжнародного інституту преси (Відень). Від 1993 року – засновник і шеф-редактор журналу політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум». Кілька примірників журналу Олег Костянтинович залишив і нам, заодно погодившись на спілкування. А поговорити з активним громадським діячем, знаним публіцистом, письменником, викладачем університету, редактором одного з найбільш популярних україноцентричних журналів було про що.
Найперше, про що розповідає Олег Романчук, – це про його тісні зв’язки з Волинню, про дослідження свого родоводу (його дідусь проживав у сусідньому Старовижівському районі – селі Седлище). Сам Олег Костянтинович жив і навчався у Ковелі, де закінчив середню школу №3. А до Седлищенської школи надсилає свої дослідження про історію свого роду, власні книги, статті та дослідження.
За першим фахом пан Олег – радіофізик (з 1968 по 1973 рік навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка). Служив офіцером у війську, згодом працював у науково-дослідному інституті. З 1983 року – на видавничій та журналістській роботі (республіканське видавництво «Каменяр», редакція журналу «Дзвін», газета «Діло» і «Молода Галичина»). Цікавимося, що ж спонукало цю людину так кардинально поміняти сферу діяльності?
На це питання наш гість каже: «Коли історик чи журналіст не виконуэ свої функції, це починають робити за нього інші. Події, що відбувалися в той час, початок перебудови, не могли не вплинути на людей, котрим небайдужа доля власного народу й України. Звідси, мабуть, потяг до публіцистики».
У грудні 1993 року побачив світ перший номер журналу «Універсум». Дедалі більше читацької аудиторії має журнал тепер, бо ж незмінними та актуальними для патріотів української держави залишаються теми внутрішньої та зовнішньополітичної діяльності країни, стану культури, освіти, економіки. У кожному номері увагу читачів завжди привертає «Слово редакційне», де сконцентровано подається аналіз подій сьогодення, минулих років та прогноз на майбутнє. Статті в «Універсумі» – це своєрідні заклики до об’єднання українського народу, спонукання для влади обрання правильного шляху розвитку держави, орієнтація на цінності цивілізованого європейського суспільства.
Зізнаюся, деякі статті в часописі, котрі залишив пан Олег, по кілька разів перечитували з колегою, обговорюючи актуальність думок авторів журналу – Олега Багана, Петра Процика, Леоніда Капелюшного, Тараса Марусика… Авторитетна редакційна колегія часопису. До її складу, зокрема, входять такі непересічні особистості, як Микола Жулинський, Петро Іванишин, Юрій Саєнко, Михайло Слабошпицький, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків. Вони регулярно й переконливо розповідають про справжню історію України, ведуть мову про сьогодення, не лише чітко окреслюють коло проблем українського суспільства, а й пропонують ефективні шляхи їх розв’язання. На сторінках журналу вміщуються статті авторитетних фахівців, які глибоко аналізують проблеми української мови, військового будівництва, економіки, політики тощо. «В «Універсумі» й натяку нема на інтелектуальну гламурність. Журналові притаманний міждисциплінарний характер з плеядою авторів конструктивного мислення. І тут порядкує системний принцип Олега К.Романчука» (Юрій Саєнко, професор, доктор економіки і соціології).
Надзвичайно цікавими та повчальними є книги Олега К.Романчука: «У пошуках універсуму» (за неї автор став лауреатом обласної премії імені В’ячеслава Чорновола 2012 року) та «Системний аналіз у журналістиці» (став лауреатом конкурсу українського фонду Воляників-Швабінських). Напрочуд влучно охарактеризував зміст цього оригінального навчального посібника академік НАНУ Микола Жулинський: «Перечитав із великим інтересом «Системний аналіз у журналістиці». Солідна, науково ґрунтовна, комплексна праця. Думаю, що в Україні нічого подібного ще не було створено. В Росії хіба що Сергій Кара-Мурза своєю книгою «Манипуляция сознанием» наближається до суті порушених проблем».
А ось як охарактеризував збірку «У пошуках універсуму» (майже 900 сторінок добірного тексту!) письменник, надзвичайний і повноважний посол України Юрій Щербак: «Книга є унікальною енциклопедією українознавства, українорозуміння, україноболю і українолюбови, яка за розмахом проблематики і глибиною її висвітлення не має аналогів. Це своєрідний підручник анатомії (патологічної анатомії) української політики, детальна мапа наших больових точок…. Не обмежуючись катастрофічним діагнозом щодо нинішнього стану української державності й суспільства, О.Романчук пропонує власні, здебільшого конструктивні шляхи подолання наших проблем». Наш земляк, генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський також високо оцінив цю книгу: «Тут сконцентровані матеріали щирі, відкриті, які пропущені через душу і серце. Ні одна державна структура, ні СБУ, ні Рада Національної безпеки не мають таких матеріалів».
Два місяці тому побачила світ нова збірка публіцистики Олега К.Романчука «Перезаснування України» – своєрідний відгук на події останніх років. У цій книзі (584 сторінки!) автор переконливо демонструє конечну потребу «перезаснування держави», що допоможе згуртувати націю, прищепить українцям украй необхідну властивість спільного бачення майбутнього. Ось на чому акцентує автор у передмові до збірки: «Українські політики й політологи, громадські діячі й журналісти полюбляють заявляти, що існує потреба в «перезавантаженні держави». Про що мова? Спеціалісти з комп’ютерних технологій добре знають справжню суть терміна «перезавантаження» – reboot (перезапуск). Йдеться про рестарт (перезапуск) комп’ютера через перезавантаження операційної системи. При цьому вона сама жодних змін не зазнає. Висновок однозначний: лише перезавантаження неефективної соціально-економічної та політичної системи в жодному разі не поліпшить її якості. Ті, хто в політичній риториці вдається до помилкових сентенцій («перезавантаження держави»), мають чітко усвідомити, що українська реальність потребує не «перезавантаження». Українська держава потребує ПЕРЕЗАСНУВАННЯ – кардинальної заміни «операційної системи».
Тому автор резонно наголошує: «Пріоритет України – європейський, не євроазійський, і це треба визнати. Відтак необхідна якісна політична, соціальна, культурна, економічна альтернатива». Цікавими є думки про націоналізм – «своєрідну імунну систему, яка різко підвищує опірність будь-якої нації в її боротьбі проти поневолювачів». Цитуємо: «Націоналізм є ефективним засобом захисту нації від етноциду, тобто від духовного нищення; нині ж для українців найбільшою загрозою є етноцид, який фізично зберігає націю, але нищить її духовно».
Не можна не погодитись з думкою Олега Романчука, висловленою в статті «Українська реконкіста», яка була надрукована в липневому числі журналу: «Що треба робити насамперед? Треба навчитись поважати самих себе. Повага до себе насамперед виявляється у ставленні до рідної мови. Мусимо мати власну історію. Національну. Не позичену. Не писану кимось для нас – українців. Хтось мудро сказав, що живуть ті нації, які мають програми на завтра. Тобто йдеться про реалістичний план дій, про стратегію бачення майбутнього та його неухильне опанування…. Треба виховувати повагу до самих себе».
Звичайно, що ґрунтовно розповісти нашим читачам про публіцистику Олега К.Романчука у форматі районної газети неможливо – він є автором численних наукових і науково-популярних статей, досліджень в галузі історії, політології, культурології, футурології, що друкувалися на сторінках газет і журналів, в інтернет-виданнях як в Україні, так і за її межами (близько 500 публікацій). Є автором збірок науково-фантастичних оповідань «Таємниця жовтої валізи» (1981) та «Право на істину» (1990), науково-фантастичного роману «Зоряний кристал» (1986), історичного дослідження «Ультиматум». Олег Романчук є упорядником та одним із авторів збірки нарисів про українських вчених-природодослідників «Аксіоми для нащадків», автором сценарію документального фільму «Розвіяні по чужині», написаного на основі цієї книги, співавтором футурологічного дослідження «На порозі надцивілізації». Тож запропонуємо кілька цитат з публіцистичних статей, вміщених у журналі «Універсум», котрі, переконана, не залишать байдужим жодного читача.
«Натомість держава потребує патріотизму, вміння мислити стратегічно, наполегливо відстоювати принципові національні інтереси. Як можна було допустити здачу інформаційного простору чужинцям, передати ідеологічну зброю противникам української державності? Свідомо це робилось чи за барком власне стратегічного, державницького мислення?»
«Чи знає сучасна молодь, що 1932 року на Донбасі із 2239 загальноосвітніх шкіл 1769 були з українською мовою викладання, а 207 працювали російською та українською мовами? І коли зараз кажуть, що на Донбасі російська мова була ЗАВЖДИ, то насправді це не відповідає дійсності».
«Треба навчитися бути громадянськими націоналістами із стратегічним мисленням, тобто вміти відстоювати інтереси громадян України всіх національностей. Маємо будувати національну державу, пам’ятаючи при цьому, що складні проблеми простими методами не вирішуються».
«В Основному Законі Української держави чітко має бути зафіксований ідеологічний чинник. Йдеться про плекання національного патріотизму. Слід плекати патріотичну національну інтелігенцію, а не прислугу постколоніальної адміністрації. Треба визнати існування п’ятої колони і вживати ефективних заходів боротьби з нею. А для цього потрібна національна консолідація.
Треба прагматично подивитись на себе збоку. Ми неконкурентоспроможні в освітньому просторі. Хоча саме освіта – фундамент майбутнього.
В Україні існує проблема формування загальнонаціонального культурного середовища, культурного простору, культурної атмосфери. На жаль, для українського «совка» втіленням культури впереваж є Кіркоров, Басков, Галкін та інші російські поп-зірки, котрі безугаву лізуть на заробітки в Україну. Тим часом саме культура визначає контекст країни, її статус, конкурентоспроможність».
«Що може стати об’єднальним началом для України? Економіка могла б стати своєрідним клеєм солідарності. Якщо минуле не дає можливості порозумітись, то нехай майбутнє об’єднує. А для цього повсякчас треба долати в собі лінь, заздрість, безкультур’я, агресію. Українська історія має демонструвати приклади позитиву – прагнення до перемог, приклади перемог. Саме перемоги додають наснаги й впевненості в собі».
«Порятунок для України – Європа. Але це не означає, що можна пасивно чекати на «Вашингтона з його праведним законом». Патріотично налаштована еліта має чітко сформулювати пріоритети для країни, виробити ефективний план дій (стратегічний і тактичний) для досягнення мети. Сотворити модерне українське Завтра може лише копітка праця, віра в майбутнє. Без чітко окресленої мети нічого не вийде. Невідкладне завдання – всезагальна мобілізація духу й віри в щасливе прийдешнє. Для цього потрібна нова програма нової країни».
«Українська реконкіста» //Універсум, №7-8, 2013 рік.
Віта Шепеля.
