Трагічною сторінкою в українській історії залишаються події 10 березня 1944 року, коли спалили понад шість сотень мешканців українського села Сагринь. Тож через 75-років після трагедії волиняни вирушили на Холмщину, аби вшанувати пам’ять невинно вбитих земляків.
Зокрема, делегація з Волині, що складалася з 50 чоловік, на чолі з начальником відділу з питань релігій та національностей управління культури, з питань релігій та національностей облдержадміністрації Ольгою Купровською вирушила рано вранці до Польщі. Саме там у березні 2009 року за кошти державного бюджету був побудований меморіал пам’яті жертвам трагедії.
Слід зауважити, що серед присутніх був і Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі Андрій Дещиця, який зачитав присутнім звернення Президента України Петра Порошенка з приводу річниці цієї страшної трагедії.
Станом на листопад 2008 року на основі архівних джерел складені списки загиблих у с. Сагринь, що складається з 661 особи. Їх імена викарбувані на гранітному пам’ятнику.
Отож, волиняни впорядкували місце поховання співвітчизників, адже кладовище в Сагрині – це велика спільна могила, в якій спочивають сотні невинно убитих і закатованих українців, переважно селяни та діти. Опісля – відслужили панахиду та поклали квіти на знак вічної пам’яті про ті страшні події.
Впродовж 1942-першої половини 1943 р., тобто до Волинської трагедії 1943 р., загони польського збройного підпілля здійснили жорстокі антиукраїнські терористичні акції в таких селах Холмщини: Майдан Сопітський, Жуличі, Пасіка, Павловичі, Каніволя, Дрищів, Казимирівка, Розтока, Стужиця, Обша, Пахолі, Забужжя, Гдешин, Мірче, М’ягке, Моложів, Переспа, Стрільці, Тугані, Ухані, Набріж, Телятин та інших.
Довідково: 10 березня 1944 р. вдосвіта (о 3 год. 30 хв.) близько 800 добре озброєних кінних і піших вояків Армії Крайової тісним кільцем з усіх боків оточили Сагринь та обстріляли село. Перелякані люди вискакували з палаючих хат та втікали в поле, до лісу, до рову, маскувалися за купами гною. Нападники тим часом ретельно прочісували село, вбивали всіх людей підряд, не проявляючи найменшого милосердя. Кілька сотень людей, особливо матерів з дітьми, знайшли прихисток у церкві. Але поляки підірвали храм гранатами і всіх, хто там сховався, перебили. Село згоріло вщент, зосталися лише одні комини. Було знищено церкву, парафіяльні будинки, 280 хат, сотні господарських споруд.
Кому з українців пощастило врятуватися, той через день-другий з острахом повернувся в рідне село. Чоловіки на плечах зносили трупи до кладовища, або ж на місці трагедії (в полі, на городі чи в садку) нашвидкуруч викопували ями, складали в них убитих і замордованих, прикривали ряднами, хустками чи соломою і загортали землею.
Відділ інформаційної політики облдержадміністрації.
