Головна Коротко Мужність і біль Чорнобиля

Мужність і біль Чорнобиля

1195

День 26 квітня 1986 року чорною та гіркою датою увій­шов в історію України та світо­вої спільноти взагалі. На бла­годатній землі українського По­лісся, майже в центрі Європи, за 110 кілометрів від столиці України – міста Київ – сталася аварія, яку обґрунтовано вва­жають найбільшою в світі тех­ногенною і екологічною катас­трофою. Ось вже 28 років ця не­вигойна рана ятрить україн­ську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдав шкоди здоров’ю мільйонів українців, а наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

Напередодні роковин Чорно­бильської трагедії у Центра­ль­ній ра­йонній бібліотеці  відбу­лася го­дина пам’яті «Мужність і біль Чорнобиля», організована біблі­оте­карями закладу та юни­ми читачами. На заході були також присутні працівники біб­ліотек району та Орися Ме­люх, начальник відділу культури Ша­цької РДА. З вуст ведучих Те­тяни Земсь­кої та Іванни Ко­рець звучали розповіді про ви­бух на ЧАЕС: «А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська зем­ля, молоде містечко При­п’ять, що за 3 кілометри від ато­м­ної станції. Це була ніч з п’ят­ниці на суботу, і люди чекали вихідних та прийдешніх тра­вне­вих свят. О 1 годині 24 хви­лини у при­міщен­ні четвертого енерго­бло­ку, при виведенні його в пла­но­вий ремонт і проведенні випро­бувань турбогенератора, став­ся вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах тре­тьо­го енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована пок­рів­ля чет­вертого блоку і машин­ного залу».

У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими від­чули поштовх вибуху та по­бачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба мешкан­ці Прип’яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знахо­ди­лося на відстані 18 кіломет­рів від станції – районного цен­тру Київської області – Чорно­биля. До речі, це стародавнє міс­­то (засноване ще за часів Київської Русі за 130 кілометрів на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чо­ти­ри енергоблоки, добудову­ва­ли шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпо­тужніша на той час атомна елек­тростанція в Європі.

Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони пер­шими опинилися у самому пек­лі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих по­жеж­­ників. Усі до одного вони з честю виконали свій служ­бо­вий і громадянський обов’язок. На ліквідацію аварії прибували люди з усіх куточків України. У числі ліквідаторів наслідків катастрофи, що працювали на АЕС у ті часи, також були й шачани, яких поіменно згадали діти.

Іванна Полінкевич, Аліна Луг­віщик, Станіслав Мохнюк, Олек­сандр Янчук читали вірші відо­мих українських поетів про тра­гедію, що сколихнула світ, а бібліотекар ЦРБ Ліляна Полін­ке­вич представила гляда­чам вис­тавку літератури «Чор­но­биль: його забуть не дозволя май­бу­тнє», де були пред­став­лені не лише художні твори, а й спогади ліквідаторів, пуб­ліцис­тика.

Валентина Гірич, директор Шацької ЦРБ, подякувала усім учасникам заходу, побажала здо­ров’я, благополуччя, а го­лов­не – мирного неба. Пам’ятаймо про трагедію і робімо усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль. 

Віта ШЕПЕЛЯ.