Головна Культура На Світязі завершився ресурсний табір для мам та дітей з прифронтових міст...

На Світязі завершився ресурсний табір для мам та дітей з прифронтових міст України. Фото

911

«Зробіть, щоб мама посміхалась» – на Світязі завершився ресурсний табір для мам та дітей з прифронтових міст України

18 історій, часто трагічних та наповнених болем російсько-української війни… 18 мам та 27 дітей, які у товаристві досвідчених арт терапевтів та психологів шукали ресурс на Волині, у затишній садибі Nester House поруч зі Світязем. Аби змити пил тривоги та набратись сил у найглибшого озера України, як на замовлення, видалась тепла літня погода, яка дозволила учасникам табору відпочити на повну.

Окрім насиченої програми, яку підготувала волинська мисткиня та арт-терапевтка Тетяна Мялковська разом з командою громадської організації «Пятерня», учасники табору насолоджувались ранковою тишею, купалися, збирали гриби, отримати психологічну та арт терапевтичну допомогу, власноруч спекли піцу з білими грибами, перевтілились у етно красунь та організували фотосесію на березі озера, співали пісень під гітару волинського барда Юрія Поліщука.

Арт реабілітаційний табір «Теплі долоні» відбувся за фінансової підтримки Фундації Допомоги Захисникам України «Lesja.UA», що очолює благодійниця Леся Рудь. Партнерами проєкту також виступили громадська організація «Квітка Полісся» та Благодійний фонд «Сучасна Україна» – Modern Ukraine», який допомагає з реабілітацією  та підтримкою постраждалих через війну дітей в межах всієї України в рамках соціального проєкту For Kids UA.

До участі залучили мам та дітей із Херсонської, Запорізької, Чернігівської, Донецької та Дніпропетровської областей та 2 родини загиблих Героїв з Нововолинська.

Зі слів Тетяни Мялковської, це 10-ий арт терапевтичний табір, який вони з командою проводять за час війни. Однак вперше працюють з аудиторією внутрішніх переселенців та членів родин, які втратили рідних через російську агресію. Тому відчували особливу місію огорнути всіх теплом та любов’ю, допомогти розкритись за допомогою інтуїтивного малярства, знайти внутрішній ресурс та духовно зблизились.

Три історії

Оксана Мельниченко з 5-річною донькою Маргаритою приїхала на Волинь із Запоріжжя, аби перепочити та набратися сил. Попри щоденні обстріли й небезпеку, жінка працює у державній установі. Оскільки дитсадки зачинені, донька з щодня з 8 до 17.00, разом з нею. Після роботи у спортзалі, підіймає важкі штанги та гантелі – каже, що це допомагає відволіктись від думок про війну.

Розповідає, що у їхньому місті до війни звикли й дуже багато містян, які виїхали, зараз повернулись. Люди почали більше ідентифікувати себе з Україною, свідомо переходити на українську і дуже сумують, що не можуть черпати енергію, відвідуючи Хортицю. На Західній Україні вони вперше, тож релаксували на повну, а особливе полегшення Тетяна відчула саме в процесі малювання картин, тож буде продовжувати.

Розмова з Юлією Бородай зав’язалася, коли вона виставляла на імпровізовану виставку роботи, що створила під час мистецьких практик в таборі. На її картині яскраві кольори змішалися у вирі з сіро-чорними барвами. Помітивши мою цікавість, промовляє: «Це те, що відбувається в мене в середині».

Жінка разом з трьома дітьми 2 місяці мешкає у шелтері Save Ukraine в Києві. Три місяці тому вона поховала стареньку маму й провела мобілізованого чоловіка на війну. Зрозумівши, що лишилася фактично сама з дітьми на лінії перехресного вогню між Енергодаром, окупованою Запорізькою АЕС та Нікополем, де обстріли майже не стихають другий рік, вирішила вивезти дітей в безпечне місце. В столиці нарешті з’явилася надія отримати український паспорт, адже у Запоріжжі вона намагалася оформити цей документ 17 років.

На Волині, каже Юлія, вдалося трохи видихнути й нарешті сконцентруватися на своїх відчуттях та думках про майбутнє. Стало спокійніше і з’явилося бажання жити та приділяти більше уваги собі, аби мати ресурс на виховання дітей.

***

Дмитрик з Чернігівщини на таборі з бабусею. Миловидна блондинка з сумними очима каже, що найважче, коли люди сприймають її мамою внука. Вона похапцем шукає в телефоні фото своєю юної копії – блакитноокої красуні-донечки, яка загинула від осколкового поранення під час окупації. Тато хлопчика пішов в ЗСУ і нині має статус зниклого безвісти.

Сльози жінки швидко зникають, коли починаємо говорити про новий досвід у таборі. Тут вона отримала підтримку і змогла відволіктись від свого горя, бо не було недоречних втішних слів про те, що все мине і буде добре. Тут її зрозуміли, дозволили прожити емоції та вивільнити їх у мистецтві. Так з’явилася ікона Святого Миколая на склі, барвиста  картина з сонцем, квітами, паростками надії й відчуття, що вона не сама.

Волинянин і президент благодійного фонду «Сучасна Україна» Володимир Гавриш спеціально приїхав з Києва, аби привітати учасниць, висловити підтримку та подякувати команді арт-терапевтів за результативну роботу. Він відзначив, що організаторам вдалось створити в таборі особливу атмосферу та взаємодію між учасниками.

Координатор проекту For Kids UA Євген Заїка також не стримував емоцій від побаченого: «В моїй пам’яті закарбувались наші перші зустрічі, ваші  обличчя в Києві на вокзалі – стомлені, з валізами, з дітьми, які метушились навколо. Зараз я бачу, які ви розслаблені, з посмішками. Здавалося  б одні й ті самі люди, але насправді інші, які вже по іншому дивляться на світ і бачать себе інакше в цьому світі. Я щиро вдячний команді організаторів, яка сповна реалізовує своє покликання і робить людей щасливішими».

На імпровізованому фінальному концерті раніше російськомовні діти декламували українські вірші, співали патріотичні пісні, мами демонстрували театральні таланти та разом запалювали на танцювальному флешмобі.

Психологиня проєкту Інна Бурда зазначає, що під час табору вони з учасницями багато говорили про життєві сценарії, адже у таборі перебували мами з дітьми, тому звертали особливу увагу на те, як емоції мами впливають на дітей. Під час мистецьких майстер-класів діти, бачили, що їхні мами реалізуються у творчості й самі видихали, розслаблялись, починали бавитися та жартувати.

Більшість дітей  мали запити до психологів, що стосувались не їх самих, а мам: «Зробіть мою маму щасливою» або ж  «Як я можу зробити, щоб мама посміхалась?». Інна каже, що коли в батьків щось не так, діти беруть на себе місію – врятувати сім’ю, врятувати маму. Але це їм не під силу, тому такі діти починають швидко дорослішати.

Люди, які довгий час перебували в окупації або втратили близьких під час війни часто блокують свої емоції перед дітьми думаючи, що так буде краще, а насправді дають шкідливий приклад дітям ігнорувати свій внутрішній стан, стають сумними та закритими. Арт-терапія, якої упродовж тижня було дуже багато, допомогла усім знайти те, що дає ресурс та допомагає відновити внутрішній спокій. Але в планах організаторів – не зупинятись і продовжувати допомагати постраждалим через війну дітям силою пензля, фарб і величі українських традицій.

 Оксана Прокопчук, пресслужба БФ «Сучасна Україна»