Головна Листи Хто і як повинен вирішувати проблему великих дерев на селищному кладовищі в...

Хто і як повинен вирішувати проблему великих дерев на селищному кладовищі в Шацьку?

2434

Нещодавно до редакції за до­рученням жителів селища зве­р­нулася Марія Ковальчук із про­ханням роз’яснити, хто і ко­ли повинен навести порядок на старому кладовищі селища, що знаходиться по вул. 17 Верес­ня. Так, пенсіонерка нарікає на високі та розлогі дерева, що ростуть на цвинтарі, від яких най­більше дістається пам’ят­ни­кам: їх пошкоджують гілки, що падають від сильних поривів вітру (декілька років тому на­віть було пошкоджено до 10 пам’ятників), загаджують послі­дом ворони, що постійно там гніздуються.

Тож аби переконатися у пра­в­дивості слів жінки, йдемо з нею на старе кладовище. Воно й справді стоїть, заросле вели­чез­ними деревами, на верхів­ках яких безперестанку чути го­лосне каркання сотень во­рон. Наслідки їхньої життєдіяль­ності яскраво видно на деяких могилах та пам’ятниках, живих та штучних квітах. Після нетри­валих грозових дощів із силь­ним вітром на кладовищі ле­жить чимало зламаних поки що невеликих гілок. Але глянувши вгору, на верхівки дерев, пере­конуєшся, що шквали вітру, які іноді бувають у нашому краї, можуть наробити на кладовищі значно більшої шкоди. Та поки що Марія Федорівна нарікає на силу-силенну вороння, послі­дом яких загаджена мало не кожна могила, що знаходиться під деревами. Тим часом під­ходимо до місця, де похований покійний чоловік Марії Коваль­чук. Від безвиході жінка обмо­тала пам’ятник целофаном, бо мити його щотижня уже не в змозі. Розповідає, що як тільки поприбирала могилу перед  Пасхою, через кілька днів вона знову була забруднена воро­нячим послідом. Добре, що поки  має силу ходити і мити, бо жи­ве недалеко. Але ж не всі мають можливість так догля­дати за могилами рід­них. Деякі памятники й спра­в­ді мають такий виг­ляд, ні­би там роками ніхто не прибирав і не мив їх.

– Та ні, – заперечує Марія Ковальчук. – Кожного року родичі ста­раються приби­ра­ти могили, але ж за місяць вони знов ста­ють такими, як і були. Ще на тих місцях, де немає дерев, могили хороші, а далі до цен­тру кладовища – один жах. Я навіть прибира­ти приходжу у старій хустині, яку можна бу­де потім викинути, бо відіпрати її від того, що летить на голову, не хо­четься.

Уже кілька років жителі се­лища звертаються до Шацької селищної ради з проханням поз­різувати на цвинтарі дерева. Це ж питання неодноразово під­німа­лося на сесіях селищної ра­ди, в тому числі і на останній. Та письмова відповідь, яку дали людям рішенням виконкому, дещо їх здивувала: «Створити ініціативну групу з жителів смт Шацьк, с. Мельники для збору коштів на знесення дерев на кладовищі в смт Шацьк. Голові виконкому селищної ради укла­с­ти угоду зі спеціалізованою організацією по знесенню дерев. Фінансування даних робіт про­вести за кошти самооподат­ку­вання». Обурюються такому рі­шенню люди, адже навіщо тоді потрібна селищна рада, коли на очищення кладовища гроші бу­дуть збирати з них же. А кош­тів, як виявляється, потрібно чи­мало: майже 200 тис. грн. Тож звісно, що люди невдоволені таким рішенням, бо доведеться віддати з кожного двору більше, ніж по 100 грн. Та й чи вдасться зібрати потрібну суму?

Проблема великих дерев на кладовищах є не лише у нашому селищі, з нею мали спра­ву й жителі сіл Зго­­рани та Кус­ни­ще сусіднього Любом­ль­ського району. Про­те завдяки організо­ва­нос­ті громади, сіль­ських рад її успішно вдалося вирішити. Го­ло­ва Кус­ни­­щанської сіль­ської ради Сергій Боярчук у телефонній розмові ді­литься дос­ві­дом своєї роботи по зрізуванню дерев із кладовища: «Ук­лали весною дого­вір із спе­ціалізованою фірмою, що зрізує ви­сокі де­рева. Вони приї­хали, прицінилися. Кош­­тів у сільській раді не­ба­гато, тож до­мовилися, що во­ни зрізують де­рева, а всю де­ревину заби­ра­ють собі. Так здій­с­нили взаємо­розрахунок. А до прибирання гілля уже після робіт залучили безробітних, які зна­ходяться на обліку у центрі зай­нятості».

Ще одним методом такої ро­боти ділиться Сергій Левчук, Зго­ранський сільський голова. Він розповідає, що дерева вда­лося зрізати завдяки самоорга­нізації місцевих жителів. Чоло­віки, організувавши бригаду, по кілька днів працювали самі на кладовищі: один з них вилазив на верхівку дерева з мотузкою, прив’язував її до гілки, зрізував і спускав униз. Звісно, що це небезпечна і копітка робота, проте і гроші у громади заоща­дились, і деревина залишилася. Звісно, що таким чином вдалося зрізати невисокі дерева, тож ко­ли з’явилися кош­ти у сільській ра­ді, було прий­нято рішення ви­ко­ристати їх на спецбригаду, що зрізала найвищі дерева.

Про те, як планується вирі­шу­­ва­ти проблему зрізування де­рев на кладовищі селища, за­питала у заступника Шацького се­лищного голови Віталія Яль­ни­цького.

– Про проблему цю знаємо давно, але вирішити її не так просто, як здається. Ми уже приїжджали і дивилися на дере­ва з керівником спецбригади, він же й визначив ціну: за найтонше дерево, що там росте, про­сить 2 тисячі гривень, а більші – по 4-5 тисяч гривень. Всього ж тре­ба зрізати більше 200 ве­ликих дерев. Порахували, що селищній раді потрібно виді­лити більше 200 тисяч гривень на фінансування таких робіт. Цих коштів сьогодні у нас не­має, тому, розглянувши на ви­конкомі звернення громадян, ми прийняли рішення зрізува­ти дерева власними силами. Час­тину коштів, які вдасться зіб­рати з людей, чиї рідні по­ховані на кладовищі, підуть на оплату спецбригади. Говорили про це і з настоятелями церков сели­ща, аби до роботи залуча­ти місцевих жителів. Проте дивує ставлення людей до цього всьо­го: маючи таку проблему по старому кладовищу, люди  знову намагаються її створити й на новому, бо вже почина­ють висаджувати біля могил рідних дерева. Можу зро­зуміти, коли посадять якийсь кущ, низько­росле дерево, але ж навіщо створювати нові проб­леми, ко­ли зі старими не може­мо дати раду? А на кого потім будуть нарікати? Знову на се­лищну владу? Плануємо до зрі­зування дерев залучити місце­вих жи­телів, бо майже в кож­ного з нас могили рідних знахо­дяться на старому кладовищі. Тут і поба­чимо, як люди змо­жуть само­організуватися зара­ди вирі­шен­ня спільних проблем.

Віта ШЕПЕЛЯ.