Нещодавно до редакції за дорученням жителів селища звернулася Марія Ковальчук із проханням роз’яснити, хто і коли повинен навести порядок на старому кладовищі селища, що знаходиться по вул. 17 Вересня. Так, пенсіонерка нарікає на високі та розлогі дерева, що ростуть на цвинтарі, від яких найбільше дістається пам’ятникам: їх пошкоджують гілки, що падають від сильних поривів вітру (декілька років тому навіть було пошкоджено до 10 пам’ятників), загаджують послідом ворони, що постійно там гніздуються.
Тож аби переконатися у правдивості слів жінки, йдемо з нею на старе кладовище. Воно й справді стоїть, заросле величезними деревами, на верхівках яких безперестанку чути голосне каркання сотень ворон. Наслідки їхньої життєдіяльності яскраво видно на деяких могилах та пам’ятниках, живих та штучних квітах. Після нетривалих грозових дощів із сильним вітром на кладовищі лежить чимало зламаних поки що невеликих гілок. Але глянувши вгору, на верхівки дерев, переконуєшся, що шквали вітру, які іноді бувають у нашому краї, можуть наробити на кладовищі значно більшої шкоди. Та поки що Марія Федорівна нарікає на силу-силенну вороння, послідом яких загаджена мало не кожна могила, що знаходиться під деревами. Тим часом підходимо до місця, де похований покійний чоловік Марії Ковальчук. Від безвиході жінка обмотала пам’ятник целофаном, бо мити його щотижня уже не в змозі. Розповідає, що як тільки поприбирала могилу перед Пасхою, через кілька днів вона знову була забруднена воронячим послідом. Добре, що поки має силу ходити і мити, бо живе недалеко. Але ж не всі мають можливість так доглядати за могилами рідних. Деякі памятники й справді мають такий вигляд, ніби там роками ніхто не прибирав і не мив їх.
– Та ні, – заперечує Марія Ковальчук. – Кожного року родичі стараються прибирати могили, але ж за місяць вони знов стають такими, як і були. Ще на тих місцях, де немає дерев, могили хороші, а далі до центру кладовища – один жах. Я навіть прибирати приходжу у старій хустині, яку можна буде потім викинути, бо відіпрати її від того, що летить на голову, не хочеться.
Уже кілька років жителі селища звертаються до Шацької селищної ради з проханням позрізувати на цвинтарі дерева. Це ж питання неодноразово піднімалося на сесіях селищної ради, в тому числі і на останній. Та письмова відповідь, яку дали людям рішенням виконкому, дещо їх здивувала: «Створити ініціативну групу з жителів смт Шацьк, с. Мельники для збору коштів на знесення дерев на кладовищі в смт Шацьк. Голові виконкому селищної ради укласти угоду зі спеціалізованою організацією по знесенню дерев. Фінансування даних робіт провести за кошти самооподаткування». Обурюються такому рішенню люди, адже навіщо тоді потрібна селищна рада, коли на очищення кладовища гроші будуть збирати з них же. А коштів, як виявляється, потрібно чимало: майже 200 тис. грн. Тож звісно, що люди невдоволені таким рішенням, бо доведеться віддати з кожного двору більше, ніж по 100 грн. Та й чи вдасться зібрати потрібну суму?
Проблема великих дерев на кладовищах є не лише у нашому селищі, з нею мали справу й жителі сіл Згорани та Куснище сусіднього Любомльського району. Проте завдяки організованості громади, сільських рад її успішно вдалося вирішити. Голова Куснищанської сільської ради Сергій Боярчук у телефонній розмові ділиться досвідом своєї роботи по зрізуванню дерев із кладовища: «Уклали весною договір із спеціалізованою фірмою, що зрізує високі дерева. Вони приїхали, прицінилися. Коштів у сільській раді небагато, тож домовилися, що вони зрізують дерева, а всю деревину забирають собі. Так здійснили взаєморозрахунок. А до прибирання гілля уже після робіт залучили безробітних, які знаходяться на обліку у центрі зайнятості».
Ще одним методом такої роботи ділиться Сергій Левчук, Згоранський сільський голова. Він розповідає, що дерева вдалося зрізати завдяки самоорганізації місцевих жителів. Чоловіки, організувавши бригаду, по кілька днів працювали самі на кладовищі: один з них вилазив на верхівку дерева з мотузкою, прив’язував її до гілки, зрізував і спускав униз. Звісно, що це небезпечна і копітка робота, проте і гроші у громади заощадились, і деревина залишилася. Звісно, що таким чином вдалося зрізати невисокі дерева, тож коли з’явилися кошти у сільській раді, було прийнято рішення використати їх на спецбригаду, що зрізала найвищі дерева.
Про те, як планується вирішувати проблему зрізування дерев на кладовищі селища, запитала у заступника Шацького селищного голови Віталія Яльницького.
– Про проблему цю знаємо давно, але вирішити її не так просто, як здається. Ми уже приїжджали і дивилися на дерева з керівником спецбригади, він же й визначив ціну: за найтонше дерево, що там росте, просить 2 тисячі гривень, а більші – по 4-5 тисяч гривень. Всього ж треба зрізати більше 200 великих дерев. Порахували, що селищній раді потрібно виділити більше 200 тисяч гривень на фінансування таких робіт. Цих коштів сьогодні у нас немає, тому, розглянувши на виконкомі звернення громадян, ми прийняли рішення зрізувати дерева власними силами. Частину коштів, які вдасться зібрати з людей, чиї рідні поховані на кладовищі, підуть на оплату спецбригади. Говорили про це і з настоятелями церков селища, аби до роботи залучати місцевих жителів. Проте дивує ставлення людей до цього всього: маючи таку проблему по старому кладовищу, люди знову намагаються її створити й на новому, бо вже починають висаджувати біля могил рідних дерева. Можу зрозуміти, коли посадять якийсь кущ, низькоросле дерево, але ж навіщо створювати нові проблеми, коли зі старими не можемо дати раду? А на кого потім будуть нарікати? Знову на селищну владу? Плануємо до зрізування дерев залучити місцевих жителів, бо майже в кожного з нас могили рідних знаходяться на старому кладовищі. Тут і побачимо, як люди зможуть самоорганізуватися заради вирішення спільних проблем.
Віта ШЕПЕЛЯ.
