Головна Політика Україна одна, а думки – різні

Україна одна, а думки – різні

1341

Сьогодні політична ситуація в нашій державі нікого не залишає байдужим ні на Сході, ні на Заході України. З екранів телевізорів, зі шпальт газет і журналів, по радіо щодня отримуємо інформацію з різних куточків нашої країни про те, що ж думають пересічні громадяни про сьогоднішні події. Проте багато хто вважає, що поодинокі виступи чи опитування людей не відтворюють ре­ального стану речей, за цим не можна оцінити, які ж настрої людей переважають. Тож ми, користуючись тим, що у санаторії «Лісова пісня» відпочивають люди з багатьох куточків України, вирішили поцікавитися, що ж насправді думають про ситуацію, котра склалася останнім часом в українському сус­пільстві, вихідці зі схід­них та південних областей, їхні родичі і знайомі, близьке оточення, та чи не страшно було їхати на Захід, де, за інформацією ро­сійських телеканалів, розсадник «банде­ровщины и нацио­на­лизма». Розмова з п’ятьма відпочивальниками, з якими довелося поспілкуватися, поговорити, окрім політики, про проблеми насущні, вийшла щира та відверта, хоч і бачилися з цими людьми вперше. Майже усі співрозмовники говорили російською, інколи після моїх запитань та реплік переходили на українську, та незручностей із мовою не відчували ні вони, ні я.

Ірина та Олександр Мещерякови (фото1) проживають у місті Одеса, приїхали у санаторій «Лісова пісня» вперше, відмо­вившись від путівки у кримський санаторій.

Ехать сюда было не страшно, ведь мы люди трез­вые, и ситуацию пони­маем. Ну какие здесь бан­де­ровцы, где вы их видели? И если все правильно ана­лизировать, то страш­нее быть там, где люди кон­кретно ходят с автома­тами, кем бы они себя не называли, – каже пані Ірина. – Это же вооруженные люди, и ехать по дороге в Крым, чтобы тебя на так называемой таможне про­ве­ряли, вскрывали сумки, че­мо­даны, тыкая в машину оружие, опасно. Мой муж – уроженец Севас­тополя, его дедушка – контрадмирал, и вы понимаете, что у меня муж, скажем так, «російська людина», но он не может поехать в Крым, потому что боится за свою семью. Ехать ту­да, где в любую секунду могут быть провокации от людей с оружием, – очень страшно. Даже Путин не может поручиться за каждого военного, который сейчас находится в Крыму. А здесь, слава Богу, все спокойно, нормально, нет никаких проблем. Мы очень довольны, что нам поменяли путевку на шацкие озера.

– А що думають ваші рідні про ситуацію в Криму?

– Они уже начинают трезветь. Прошел месяц, прошла эйфория, и начались серьезные проблемы. Дорожают новострои, появляються проблемы с бизнесом, особенно у тех людей, которые имеют крупный бизнес. Повсюду меняется власть на русскую. 

Мы очень рады, что оказались здесь, у нас давно уже была мечта куда-то поехать, так что летом еще обязательно сюда приедем, нам здесь очень понравилось. Люди хорошие, как и везде, бояться войны. Рассказали по телефону родственникам, кумам о том, как здесь красиво, так что рекламу сделали. Я бы сказала, что люди сдесь намного добрее, чем у нас, более открытые. Возможно, мы уже привикли общаться в том фор­мате, как жители мегаполиса, а здесь удивляет откры­тость, душевность жителей, хотя проблем у них по жизни, возможно, больше, чем у нас. Мы были на екскурсии, посмотрели села, у вас очень красиве дома, ухоженные усадьбы. Здесь может быть маленький, очень скромный дом, но ухоженный, покрашен, возле дома – аисты, цветы… Видно, что это сделано с любовью.  Это красиво, у нас такое – редкость. Были в Пище, Свитязе, Мельниках. В нашем окружении, в основном, все понимают ситуацию. Надеемся, что войны не будет, что Россия уже насытится Крымом и захвата восточных областей не будет.

Людмила Матвієнко, жителька селища Прилиманське (Оде­ська область), спочатку навідріз відмовилася говорити про полі­тику, а також фотографуватися, каже, що нагнітання ситуації в суспільстві йде тільки в засобах масової інформації. Жінка тут та­кож вперше, приїхала сюди з донькою.

– Ехать сюда я не боялась, и если б надо было поехать в какую-нибудь другую сторону – я бы поехала, мне не страшно. Местность здесь красивая, мне нравится. А что касается ситуации в Крыму и других областях, так у всех разное мнение на этот счет. Я, может быть, вообще хочу в Советский Союз, так что тепер делать? От нашого желания ничего не зависит, как политики запланировали, так и будет.

На моє запитання, що змінив Майдан у житті людей, пані Людмила каже, що змінив: «До Майдана люди в стране жили мирно и счастливо, а после ста­ли разделяться. У всех появились совер­шен­но другие мнения. Я не ду­маю, что он пока что-то изме­нил в лучшую сторону».

Одеситка Оксана Кирильченко (фото 2) також приїхала сюди відпо­чивати з донькою. Працює жін­ка в одному з інститутів Оде­си, тож має змогу чути думки як простих людей, так і про­фе­со­рів. Розповідає, що зараз у місті все тихо і спокійно, люди пра­цюють, як завжди, займа­ються свої­ми справами. Їхати сюди було не страшно, хоча дуже пере­живала за дорогу: аби у поїзд не вломи­лися невідомі люди, не вчи­­нили «розборів». Хоча тепер в місті почастішали кримінальні злочи­ни, збільшилась кількість краді­жок автомобілів, квартир, роз­бої. Міліція мало допомагає, час­­ти­ну працівників позвільняли, іншим наказано мовчати.

– Всю эту ситуацию с Май­даном зава­рила Америка, на мое мнение, чтобы столкнуть людей лбами, чтобы посеять вражду между народами, называя одних бан­дерами, других – кацапами. Хотя Путин – тоже не подарок. Какие настрои? Одесса – это много­национальный город, как гово­рят, отдельная страна. Но все хотят одного – мира. С кем не общаешься – все против войны. Хотя южным и восточ­ным обла­с­тям Украины более выгодно сотрудничество с Таможенным Союзом, поскольку оттуда идет нам газ, нефть, на которых работают все предприятия. Да и почти все наши поставки идут в Россию. Нам выгодно обоюдное сотруд­ничество. А вся эта ситуация с доларом, ценой на газ никуда не приведет. Сейчас идет частичная мобилизация, забирают в армию сыновей, мужей, братьев, а кому это надо? К чему все идет? В большинстве случав на пророссийские ми­тинги выходят люди, которые не есть сепаратистами, как их называют, а люди, которые хотят смены власти, наведения порядка, выдвигают местной власти свои требования убрать корупцию, дать дорогу молодым. Мы хотим сами выбрать мэра города, а нам не дают. Большинство одесситов видят себя в составе Украины, а не России. Но много неправды говорят и украинские телеканалы, перекручивают факты и информацию, даже о тех самых титушках. А сейчас для многих украинских военных солдаты с Крыма, которые отка­зались служить России и прибыли на материк, оказались для своих же предателями. Но туда отды­хать летом однозначно не поедем, страшно.

Двох поважного віку чоловіків застала у кімнаті, де вони відпочивали після процедур. Один з них – Микола Ігорович Гарольков, проживає у м. Первомайськ Миколаївської області, пра­цював викладачем на станції юних техніків, інший – Ковальчук Віталій Михайлович, (фото 3) корінний одесит, працює в Одеській технічній академії зв’язку. 

Трохи боявся сюди їхати, але, як бачите, приїхав, – говорить Микола Ігорович. – Пропонували путівку в кримський Місхор, але відмовився. Та не шкодую, що поміняв путівку. Мова – скрізь одна, як і у нас, люди говорять суржиком. Я взагалі не розумію, що таке роз’єднання людей, держави. Дивлюся новини про те, що там відбувається на Сході. Була б моя воля, давно там навів би порядок. Іншого варіанту залагодження конфлікту, як силовий метод, немає. Що ж з тими сепаратистами говорити, як вони стоять зі зброєю, добре навчені, що говорити і як діяти. А з ними наша власть цяцькається, мов з дітьми. Які настрої населення? От Царьова побили – побили, от вам і настрої. І правильно зробили. Да, правда, нам, старикам, подобалася та система соціального захисту, освіти, медицини, що була при Союзі. Але всі знаємо, що назад повороту немає. Але я українець, хоч і наполовину (батько – сибіряк), і мені тепер що, себе наполовину ділити?

Ми всі прекрасно розуміємо, що люди, які захоплюють адмінбудівлі, стоять на проросійських мітингах, роблять це не задарма. Насправді на Сході України дуже маленький відсоток людей, які є прихильниками федералізації, входження до Росії. Просто їх добре підбурюють. Те ж саме було і в Криму, просто наша влада не зуміла припинити усе в зародку, не прорахувала ситуацію. Якщо Путін визнавав, що це не його солдати, то потрібно було діяти більш рішуче. Невже ми такі сліпі і не бачимо, що там робиться? Хоча я проти того, щоб відключали російські телеканали, ми повинні знати, які там думки. А пропаганда російських каналів робить своє. І винні в цьому наші керівники, які дозволяють, щоб в Україні відбувалися подібне тому, що до людей, посадовців приходять на розборки, б’ють редактора телеканалу, тим самим дають російським телеканалам ма­теріал для теми. Звісно, з часом ситуація стабілізується, можливо, не без застосування сили. Але вірю, що все буде добре.

Інший співрозмовник, 63-річний Віталій Ковальчук, небага­тослівний, та цілком погоджується зі своїм новим знайомим та підтримує його, хоч каже, що в одеситів двояке ставлення до ситуації, люди мають різні думки, як і скрізь. На площі в Одесі як стояли, так і стоять мітингувальники – то одні, то інші. Люди пра­цюють так, як і завжди, займаються своїми справами. А розподілу держави одесити не хочуть, бо саме жителі цього міста уже пережили у 1917 році створення своєї республіки, коли були розділені райони, і більше вони такого не хочуть.

А Волинський край дуже сподобався одеситу, тут у Луцьку мешкає його племінниця, у якої, скориставшись нагодою, встиг погостювати, побувати на екскурсіях містом. Дуже задоволений чоловік і відпочинком у санаторії, бо край дуже гарний, багато озер, лісів. Він також вірить, що для України настануть кращі часи.

Проти роз’єднання України, її федералізації є і жителька міс­та Овідіополь Одеської області Наталія Хандуліна (дівоче пріз­вище Терета) (на фото). Вона – урод­женка Ша­цька, але після одру­жен­ня мешкає з чо­ловіком та дітьми в Одесько­му краї. По теле­фону пані На­та­лія розповіла, що усі її ро­дичі та знайомі, які прожи­вають у містечку, не виз­нають входження Криму до Росії, є противниками федералізації України, що фактично означає її розділення.

– Зараз говорять про можливе входження східних та пів­денних областей до Росії, але місцеві жителі проти того, – каже жінка. – Я – громадянка України, і не хочу міняти гро­мадянство, бо тут живуть мої батьки, моя родина, і ми не можемо бути розділені кордонами. А на мітинги, які проходять у нас, привозять здебільшого спеціально навчених людей, це видно одразу. Вони добре знають, що робити і що казати, на що провокувати людей. Журналісти про сутички знімають спеці­альні ролики і крутять їх по російському телебаченню. Та все ж надіємося на краще.

В перервах, коли з Ольгою Гайовою, завідуючою відділення культури санаторію (вдячна їй за допомогу у написанні матеріалу), шукали відпочивальників, довелося чимало історій вислухати і від неї. Адже саме працівники санаторію щодня стикаються з людьми, котрі приїхали до нас на відпочинок, в тому числі і зі схід­них та південних областей, а то й з Криму. Усі вони, розпо­відає Ольга, у захваті від щирості шачан, від того, що «ненависні націоналісти-фашисти-бандеровці» насправді виявляються дуже хорошими, привітними людьми. Без злоби, націоналістичних та фашистських замашок. І саме тут відпочивальники відчули себе у безпеці, а не там, де російські «миротворці».

Віта ШЕПЕЛЯ.