У Ковелі провели в останню дорогу Захисника України Богдана Никонюка. Військовослужбовець загинув поблизу населеного пункту Дачне Покровського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу. Прощання відбулося у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці, після чого воїна поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Під час церемонії міський голова Ковеля Ігор Чайка нагадав, що Богдан Никонюк без вагань обрав шлях захисника у складний для країни час. Він неодноразово звертався до територіального центру комплектування, і 10 липня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України.
Після навчання військовий потрапив на Покровський напрямок, де у складі протитанкового взводу механізованого батальйону військової частини А4447 виконував бойові завдання на передових позиціях, по кілька днів і навіть тижнів перебуваючи на «нулі».
Востаннє рідні чули голос Богдана Никонюка у січні 2025 року, після чого зв’язок обірвався. У лютому сім’ї повідомили, що він зник безвісти, і це залишало надію на його повернення. Однак результати ДНК-експертизи, отримані через 17 місяців очікувань, підтвердили його загибель. За офіційними даними, 11 лютого 2025 року, вірний військовій присязі, солдат Богдан Никонюк загинув поблизу Дачного внаслідок мінометного обстрілу.
Богдан Никонюк народився 10 квітня 1981 року у Ковелі. Навчався у школі №7, згодом — у школі №13. З дитинства мав хист до різьблення по дереву, а рідні згадують, що до будь-якої справи ставився старанно. Найбільше його цінували за добру вдачу, щирість і чуйність.
Працювати він почав одразу після закінчення школи: поїхав до Києва, де влаштувався на будівництво. Пізніше повернувся до рідного міста, працював на залізниці, певний час їздив на заробітки за кордон. Останні роки трудився на паперовій фабриці неподалік Хмельницького.
Особливо на його приїзди чекали племінники у Ковелі. Богдан жив із сім’єю брата, який разом із дружиною виховує трьох синів. Для хлопців кожен його візит ставав маленьким святом: він привозив подарунки, але найбільше для них важили його увага, турбота і любов. Теплі стосунки мав і з дітьми сестри, які вже дорослі та будують власне життя. Саме таким — добрим, щедрим душею і щирим — він залишиться у пам’яті рідних.
Від імені всієї громади міський голова висловив співчуття дочці Вікторії, мамі Світлані Володимирівні, брату Григорію та його дружині, сестрі Людмилі, племінникам, усім рідним і близьким загиблого воїна.
Назавжди 43… Вічна пам’ять Захиснику України.
