На жаль, над Ковелем сьогодні звучить не колядка, а тужлива мелодія «Пливе кача». У громаді знову сумне Різдво. Ми проводжаємо в останню путь Володимира Бичика, якого війна забрала у 32 роки, залишивши мрії та плани нереалізованими.
Володимир народився 13 вересня 1993 року в Ковелі і з дитинства стикався з випробуваннями — рано втратив маму. Виховувався він у турботливому колі родини та друзів. Навчання проходив у школі №10, а професію зварювальника отримав у Старовижівському професійному ліцеї. Його кар’єра розвивалася на будівництвах і деревообробних підприємствах.
Незважаючи на небагатослівність, Володимир був щирою та доброю людиною. Родичі згадують, що він любив подорожі, цінував родинні зустрічі й насолоду від простих речей. Він мав сильний характер та власні переконання, не уникав важких рішень і завжди був готовий прийти на допомогу.
З початком війни життя Володимира кардинально змінилось. Він вступив до лав захисників України, приєднавшись до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. На передовій проявив себе як надійний боєць, нагороджений за мужність і героїзм. Про свою нагороду він не говорив навіть родині.
В боях на Харківщині, неподалік від Куп’янська, 18 грудня 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання через ворожий обстріл. Міський голова Ігор Чайка вшанував пам’ять Володимира, висловивши співчуття рідним і близьким.
Поховання відбулося на Алеї Героїв міського кладовища.
