Петро Павлович Лукашук 45 років пропрацював у Шацькому лісовому коледжі, спочатку викладачем, а потім заступником директора із навчальної роботи. У 1970 році розпочав свою роботу, а у 2015 пішов на пенсію. Упродовж усієї своєї діяльності користувався авторитетом як у студентів, так і у викладачів. Його діяльність увійшла в історію коледжу, адже він не тільки доклав всіх зусиль для відкриття заочного відділення, нових спеціальностей, а й посприяв наданню технікуму статусу коледжу.
5 січня Петро Лукашук святкуватиме 70-річчя від дня народження. Напередодні цієї дати я завітала у гості до ювіляра, який радо відповідав на запитання та розповів про своє життя-буття.
Розкажіть трохи про свої юні роки.
– Навчався у школі села Хопнів Ківерцівського району. У 1965 році вступив до лісотехнічного інституту у Львові на лісоінженерний факультет. Спеціальність вибирав сам, вчитись подобалось. Закінчив інститут із червоним дипломом.
Якими були Ваші студентські роки?
– Вони були відмінними від теперішніх. Та й життя тоді було інше. Вчитись було цікаво. Навчатися в інститут прийшло чоловік сто, а закінчили тільки 75. Одна група відсіялась.
Не хотіли залишитись у Львові?
– У Львові мені пропонували із дружиною жити. Хотіли, щоб я лишився та вступив до аспірантури, але я не захотів.
Розкажіть, як познайомились із своєю другою половинкою?
– Це була шкільна любов, ми жили в сусідніх селах. Зараз вже 48 років як разом.
Як Ви потрапили у Шацьк?
– На той момент молодих спеціалістів направляли на роботу. Їхали хто куди, дехто навіть у Сибір. У Шацький лісовий технікум було одне місце. Мене сюди направили, і 1 серпня 1970 року я вже приїхав на роботу. Місяць мав ще відпустки перед тим. Викладав по своїй спеціальності лісотехнічні предмети.
Розкажіть про Ваші перші враження у коледжі, на той момент технікумі?
– Я прийшов, черга стоїть біля кабінету директора велика. Не пускають мене. Кажуть, ти куди без черги лізеш. Були студенти й старші за віком за мене. Вони і прийняли мене за студента (згадує з усмішкою на обличчі свій перший іспит. – Авт.). Було нас у технікумі тоді не багато, десь 15 викладачів. Серед 120 студентів навчання здійснювалося тільки за однією спеціальністю. У технікумі було 4 групи спочатку. Через рік мені дали групу на кураторство.
Як до Вас ставились студенти?
– Вважаю, що добре (Петра Павловича поважали студенти, колеги, – відмічає Валентина Мелюх, яка не один рік пропрацювала бібліотекарем у коледжі).
Коли Ви почали працювати заступником директора із навчальної роботи?
– Надія Чумак у 1987 році пішла на пенсію. Михайло Львович тоді був директором коледжу і запропонував мені цю посаду.
Розкажіть про специфіку роботи заступника?
– Доводилося виконувати дуже багато роботи. Не було такого, як зараз, великого викладацького штату. А я був сам, щоправда, мав методиста, але він працював не на постійній основі. Вже коли побільшало викладачів, то стало легше. Ввели в штатний розпис ще і вихователів.
Розкажіть про свої досягнення за час роботи у коледжі?
– При мені ввели заочне відділення, де навчалося 140 студентів. Таке тривало недовго, але, тим не менш, було. Потім ввели спеціальності лісозаготівлі та первинної обробки деревини, бухгалтерський облік. Це було якраз у час помаранчевої революції, коли Віктор Ющенко відстоював свою перемогу на президентських виборах. Для того, аби чогось досягнути, мені треба було разів із десять з’їздити у Київ.
Які маєте нагороди?
– Було багато почесних грамот від коледжу, району, серед них і з Києва. Подарували якось і годинник із гравіюванням.
Ви вже два роки як на пенсії. Сумуєте за коледжем?
– Буває. Коли треба, то заходжу, адже моя донька і зять там працюють, тож треба провідувати.
Чим Ви в житті захоплюєтесь?
– Дуже люблю ходити по гриби. Люблю риболовлю, колись проявляв неабиякий інтерес до мисливства. Зараз на риболовлю не ходжу, бо зима, але колись і взимку рибалив.
Багато Ваших колишніх студентів працюють лісниками?
– Є, багато. І кандидати наук є, і професори.
Чи зустрічаєте колишніх студентів?
– Так, часто. Але впізнати колишніх студентів важко, адже вони були дітьми, а зараз вже такі сивочолі і поважні чоловіки. За час моєї роботи близько 10 тисяч студентів покинули стіни коледжу із дипломами. Якось навіть в Херсоні на вокзалі підходили.
Як будете святкувати новорічно-різдвяні свята?
– В колі сім’ї. Ми весь час ходимо до дітей. І цього року вже надійшла пропозиція. Це суто наше родинне свято.
Бачили шацьку цьогорічну ялинку на майдані?
– Навіть дві (посміхається). Набагато краще, що цьогоріч не зрубували ялинку. А облаштували поряд дві, які ще ростуть.
Невдовзі у Вас життєвий ювілей. Як відмічатимете своє 70-ліття?
– Теж вдома. 5 січня у мене день народження, а в доньки Наталії – 6 січня, тож святкуватимемо на Різдво. Прийдуть діти та внуки.
Користуючись нагодою, хочу привітати ювіляра та всіх працівників коледжу, які працювали і тепер працюють, з Новим роком і Різдвом Христовим. Всіх благ і натхнення у новому році.
Оксана МЕЛЮХ,
студентка ІІІ курсу університету «Острозька академія».
