Христос воскрес!
Шановний пане Голово,
Шановна президія,
дорогі колеги, народні депутати України!
Шановний Український народе, дорогі співвітчизники!
Неначе грім серед ясного неба. Саме так питання, яке ми сьогодні розглядаємо і обговорюємо, пролунало для багатьох з тих, хто не дуже уважно слідкує за проблематикою Української Єдиної Помісної Православної Церкви.
Я хочу наголосити, що в моїй роботі вона, Церква, була пріоритетною – і в моїй передвиборчій програмі, і з перших же днів президентства. Я про це неодноразово наголошував у своїх виступах, особливо на Дні Хрещення, а слова підкріплював справами на виконання обіцяного. І всі ці роки тривав непомітний для стороннього ока діалог між Україною і Вселенським Престолом. Представники нашої команди їздили на Фанар, як на роботу, бо боротися за українську Церкву – це і є робота, важлива, почесна, але в той же час надзвичайно відповідальна.
Моя Великодня зустріч з Його Всесвятістю Патріархом Варфоломієм була далеко не першою, але виявилася, вперше, дуже обнадійливою і найбільш результативною. У перебігу нашої з Патріархом кількагодинної розмови – Патріархом, членами Синоду — я нарешті відчув, що настав вже час розрізати цю дипломатичну тишу швидкими конкретними кроками.
Днями я написав офіційне звернення до Вселенського Патріарха із проханням про Томос про автокефалію Православній Церкві України – грамоту про незалежність української церкви, якщо говорити світською, мирською мовою.
І цей довгоочікуваний Томос стане не лише торжеством Православ’я, але й актом відновлення глибокої історичної справедливості. Саме із Царгорода пролилося на нашу благословенну землю світло християнської віри… І вже потім ми поділилися ним з тим Заліссям, де давні київські князі дуже необачно заснували Москву.
Довгоочікуваний нами Томос ще більше укріпить релігійну свободу в Україні, укріпить міжконфесійний мир, посилить права і свободи громадян, які будуть нарешті єдині і перестануть ділитися на нібито канонічних і нібито неканонічних.
Такий Томос, дорогі мої, зміцнить нашу незалежність. Він видалить рудименти того політичного проекту, який називається «Русским миром» і який придумали, до речі, саме ієрархи РПЦ. То вже потім цю небезпечну для України політичну єресь взяла на озброєння влада Російської Федерації.
І врешті-решт, наша об’єднана Українська православна церква може стати найбільшою в усьому православному світі. І про цю перспективу я говорив поточного тижня з предстоятелями усіх трьох православних церков України.
Константинопольська Церква для нас була, є й буде Церквою-Матір’ю, до якої ми, її чада, звертаємося по допомогу у подоланні розділення. А Його Всесвятість – єдиний, хто спроможний допомогти православним України врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я.
Отже, прошу вас, шановні народні депутати, підтримати мій лист до Вселенського Патріарха спеціальною постановою Парламенту. Я дуже добре пам’ятаю, що ви вже голосували за звернення до Владики, і це було ще 2016 року. Скажу по секрету: я теж пишу листи Його Всесвятості не вперше. Але зараз це треба зробити ще раз – виходячи із дипломатичних міркувань, для продовження і успішного завершення переговорного процесу, який має багатолітній час і термін.
Свого листа, постанову, яку ви, я сподіваюся, зараз приймете і підтримаєте, і відповідні звернення українських ієрархів, які вже підписані, я маю якнайшвидше направити до Стамбулу. Його Святість Патріарх Філарет передав мені підписи усіх ієрархів Київського Патріархату із проханням до Вселенського про Томос щодо автокефалії. Так само в повному складі написали до Вселенського Патріарха ієрархи УАПЦ, і владика Макарій їх мені також вручив. Я втішений не лише тим, що ці дві церкви напрочуд швидко відгукнулися на мій заклик. Вони впевнено продемонстрували, нарешті, вперше за 26 років, готовність єднатися і забути певні непорозуміння, які час від часу виникали в їхніх стосунках.
Хочу наголосити, що двері об’єднаної Церкви відкриті для всіх. І я хотів би нагадати всім слова покійного Предстоятеля УПЦ (Московського Патріархату) Митрополита Володимира: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, … свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття».
У свою чергу, ще раз наголошую: слід виходити з давнього канонічного принципу: «громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ». Завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так в різні часи було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, в тій же Росії, тощо…
А ми що, хіба, як в тій приказці, у Бога теля з’їли?
Україна як незалежна держава, згідно з традиціями православного світу, не просто має право, а зобов’язана конституювати таку Церкву та забезпечити її визнання з боку світового Православ’я. Наголошую, що численні опитування свідчать, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати – як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн – єдину помісну автокефальну українську церкву. Церкву, яка буде євхаристійно, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно незалежну від будь-яких закордонних церковних юрисдикцій. Особливо від тієї, яка прямо пов’язана з країною-агресором.
До Вселенського Патріарха я звернувся від імені та на вимогу мільйонів громадян України православного віросповідання, які воліють мати визнану світом власну Церкву як абсолютно необхідний атрибут незалежної держави – держави Україна.
Шановні народні депутати!
Усі помісні церкви нового та новітнього часу були визнані лише шляхом активного залучення держави до цього процесу. Такими є традиція і вимога Вселенського Патріаршого Престолу. По суті, автокефалію надають не стільки конкретній Церкві, скільки країні. Тому для нас, – для мене як Президента, для вас, шановні народні депутати, – залишатися осторонь значило би підтримати статус-кво, який вигідний Москві. А я давно попереджав, – вибачте, цитую сам себе: «Ми не будемо байдуже спозирати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних».
Ми шукали і знайшли таку форму, щоб незалежно від того, більша чи менша структура, всі православні юрисдикції України стали спільними учасниками конституювання визнаної помісної Церкви. Для всіх справжніх патріотів зміцнення єдності України є пріоритетним завданням. Бо єдність – це наша головна зброя у боротьбі з російським агресором.
Я радий, що ця ідея об’єднала всю Верховну Раду і надзвичайно вдячний вам за це. Тому щиро вдячний і Голові, і лідерам фракцій, і всім народним депутатам за згоду невідкладно розглянути це питання. Воно того варте. Воно виходить далеко за межі церковного! Йдеться про наше остаточне унезалежнення від Москви. Тут не лише релігія, тут – геополітика. А для мене справа утвердження незалежної помісної Церкви – такої ж ваги, як вже здобуті безвіз та Угода про асоціацію з Євросоюзом. Як наша спільна з вам боротьба за членство в Євросоюзі та членство в НАТО, які ще попереду. Це – питання національної безпеки і нашої оборони у гібридній війні, бо Кремль розглядає РПЦ як один із ключових інструментів впливу на Україну.
Тому я дуже рішуче налаштований в цій справі діяти. І протидіяти – всім, хто ставатиме на заваді національним інтересам України і намагатиметься зірвати кооперацію із Вселенським Патріаршим Престолом.
У той же час хочу запевнити, що Томос, на який ми так сподіваємося і для отримання якого докладаємо зусиль, і поява визнаної єдиної помісної церкви – жодним чином не означатиме порушення конституційного принципу свободи совісті.
Єдина православна помісна церква не стане державною.
Усі віруючі мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. Хто захоче залишитися в тій церкві, яка збереже єдність з РПЦ, теж зберігають за собою гарантоване право власного вибору.
У такому питанні, як релігійне, будь-які примус чи заборони, – категорично неприпустимі. Хочу окремо наголосити на неприйнятності будь-якого насилля в міжконфесійних стосунках. Його виплески, не приведи Господи зіткнення, точно не наближатимуть нас до мети, а віддалятимуть. Ба більше: можуть унеможливити її досягнення. Буде автокефалія, час все розставить по своїх місцях. Не за день, не за місяць, не за рік навіть, але точно розставить.
Після того, як ви проголосуєте, я зможу повідомити Його Всесвятості Варфоломію, що ми в основному виконали свою частину того, про що говорили 9 квітня.
Нехай потужний голос мільйонів православних українців, єпископів та мирян; позицію влади, Парламенту та Президента, почують Вселенський Патріарх і Синод.
Я вірю в українську автокефалію, бо вірю, що на неї є воля Божа.
Нам залишається сумлінно молитися за Вселенського Патріарха і за якнайшвидше надання Томосу Православній Церкві України. Я закликаю всіх молитися про це!
Дякую.
Слава Україні!
