У Ковелі поруч із пам’ятником «Борцям за волю України» відкрили Стіну Надії. На ній розмістили 137 фотографій військовослужбовців Ковельської громади, які нині перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.
Стіна стала місцем, де рідні та жителі громади можуть нагадати про захисників, доля яких досі невідома, і публічно засвідчити, що кожного з них чекають удома.
Міський голова Ігор Чайка зазначив, що ініціатива створення Стіни Надії належить саме родинам військових, а громада підтримала та допомогла реалізувати цей задум. Він нагадав, що за останній рік ковельчани пережили і радісні зустрічі з воїнами, які повернулися з полону, і важкі прощання з тими, кого після тривалої невідомості повернули «на щиті». За його словами, нині громада продовжує боротися, молитися та чекати на тих, щодо кого немає остаточної звістки.
Під час відкриття виступила Олена Цьомик — мама військовослужбовця, яка вже багато місяців чекає на повернення сина. Вона розповіла про біль родин, які живуть між надією і страхом, не маючи відповіді про долю близьких.
«Статус безвісти зниклого надзвичайно жорстокий. Він не дозволяє до кінця оплакати, але й не дозволяє перестати чекати. Ми змушені жити між надією і страхом, а наше очікування не має календаря. Час вимірюється безсонними ночами, дзвінками, повідомленнями, зверненнями та надією почути такі омріяні слова: “Ваш рідний знайшовся, він живий”. Але сьогодні ми побачили, що не самі. Дякуємо кожному, хто почув наш біль і допоміг зробити його видимим для всієї громади. Ви не можете обіцяти, що очікування буде коротким, але можете бути поруч — пам’ятати, підтримувати, говорити про наших рідних і не дати їхнім іменам зникнути з нашої спільної пам’яті», — сказала Олена Цьомик
Рік тому на площі Героїв Майдану в Ковелі встановили інсталяцію «Ми вас чекаємо» — Книгу надії з портретами воїнів, яких громада продовжує чекати. Нова Стіна Надії стала ще одним символом спільної пам’яті та підтримки родин полонених і зниклих безвісти захисників.
Організатори наголошують, що ця інсталяція — спільний голос громади і постійне нагадування про тих, хто досі не вдома, а їхнє повернення залишається спільною надією та очікуванням.








