У час Великого посту в монастирі над Світязем посилили молитву за мир

28 жовтня минулого року на березі величного Світязя було відкрито триповерховий кор­пус Петро-Пав­лів­ського чоло­ві­чого монас­тиря. Сталося це рівно через 11 років після за­кладення на­ріжного каменю храму на честь ікони Божої Ма­тері Спорителька хлібів та кап­сули з документом про засну­вання обителі; після бага­толіт­ніх ревних молитов намісника, братії, вірян і спільної щоденної важкої праці. Наймо­лодший у краї монастир, ви­блис­куючи золотими куполами, нині гордо височіє на світязь­кому пагорбі, поширюючи прос­торами пра­вос­лавної Волині славу благо­датного духовного світоча.

У перший день святого Ве­ликого посту монастир зустрі­чав нас залитим сонцем цер­ков­ним подвір’ям, словами мо­литов, що долинали з храму; відсутністю метушні, спокоєм. Намісник монастиря архіман­дрит Арсеній, що вшанував нас своєю увагою, перебував у повній гармонії з великим днем: усміхнений, світлий, умиро­т­во­рений. З якою метою прибу­ли? Побачити монастир, почу­ти настанови, отримати бла­гос­ловення. Вирушаємо за отцем Арсенієм, заздалегідь від­чуваючи духовне задово­лення від того, свідками чого нам суджено стати.

Храм преподобного Олексія, чоловіка Божого

Він знаходиться на першому поверсі монастирського корпу­су. Невеликий, залитий сонцем храм, де звершуються треби: хрещення, молебні, панахиди, со­борування. За аналоєм стоять чотири гробниці, в яких знахо­дяться мощі святих Києво-Пе­черської лаври та інших угод­ників Божих. Саме тут братія монастиря щодня звершує мо­наше правило, мале повечір’я, читає вечірні молитви. У храмі поки що немає іконостасу. У ко­ридорі пе­ред входом у храм сто­ять незвичайні високі стіль­ці, схожі на царський трон. Це стасидії. Отець Арсеній часто буває на святій горі Афон, де дуже довготривалі служби Божі. Коли монахи втом­люються після кількагодинних стоянь на молитві, їх виручають ста­сидії. Стільці мають три положення: перше дозволяє монахові стоя­ти, опершись ліктями на поруч­ні, друге – напівприсісти і тре­тє, коли сил у ногах зовсім не лишається, сісти.

У коридорах братського кор­пусу всі стіни в іконах – їх тут по­над 150. Сучасних і старо­винних, яким більше 100 років. Кожна – з іменним підписом. Це все подарунки від прихожан, священиків, намісників інших монастирів, хороших друзів отця Арсенія.

Готель для паломників

Він маленький, всього на 10 місць, проте цього поки що вис­тачає. Частими гостями монас­тиря є білоруси, жителі Луцька, Ковеля, інших віддалених міст і сіл Волині та України. Ті, хто ба­жають провести ніч чи декілька в святій обителі, побувати на ранкових і вечірніх службах, дуже задоволені умовами про­живання: комфортними і вод­ночас скромними, а також осо­б­ливою монастирською тра­пезою.

Монастирська трапезна

Неймовірної краси примі­щен­ня. Воно одне з небагатьох, що вже повністю завершене. Бла­китна натяжна стеля з ефектом небесної висі, добротні дере­в’яні столи і стільці, аналой, за яким під час трапези чита­ється життя святих. Стіни – у розписах, на них – події з Нового і Старого завітів, пророки, угод­ники Божі. Особливе місце в трапезній відведене іконі Божої Матері Спорителька хлібів, зоб­раженої на фоні монастиря і сві­тязьких краєвидів. Над тво­рен­ням цієї краси півроку тру­дилися наші волинські іко­нописці. Їхній результат пере­вершив усі сподівання: Спа­ситель, Богородиця і святі – не­мов живі, ікони – немов книги, в яких описане все жит­тя угод­ників Божих. Одне споглядання на них спонукає до гли­бо­кої мо­литви. Відчувається гор­дість отця Арсенія за примі­щен­ня трапезної, бо дуже великих зу­силь (вартість квадратного метра розпису – 200 доларів) потрібно було докласти, щоб відві­дувачі і насельники монастиря поба­чи­ли його таким, яким воно зараз є.

На монастирській кухні – ба­гато порізаного хліба, підго­тов­леного для сушіння. У піст су­харі користуються особли­вим попитом у братії. На столах тра­пезної – скромний сніданок: консервовані кабачки, помі­до­ри, квашена капуста, варення, хліб. Не всі насельники монас­тиря у перші дні посту вку­ша­ють їжу. Є такі, що утримуються від харчів протягом декількох днів, а то і тижнів. Господь по вірі дає їм силу, витримку, здоров’я, робить вищими над усім мирським.

Братія монастиря

В обителі постійно меш­кають 15 чоловік: ієромонахи, монахи, священики, послуш­ни­ки, трудники. Перед цього­річ­ним святом Різдва Христового у новозбудованому монастирі були звершені перші два чер­нечі постриги. Монахів нарекли символічно і знаково – Петром і Павлом. Кожний насельник має свою келію.

– Монахи зі старих монас­тирів нам по-доброму заз­дрять, бо живемо в сучасних келіях з усіма зручностями. Не віриться, що ще рік тому ми всі тулилися в двох кімнатах сільської хатини, там же збе­рігали подаровані ікони, кар­тини, церковне начиння, – роз­по­відає, поринаючи спогадами в минуле, отець Арсеній.

У піст кожний новий день по­чинається для монахів і пос­луш­ників о 5.00 год. Через пів­години всі збираються в храмі. На службі – до 12.00 год. Далі – трапеза, невеликий відпочинок. О 17.30 – вечірнє богослужіння, знову трапеза, вечірня молит­ва і відхід до сну. Трохи інший розпорядок у період, коли немає посту.

Храм ікони Божої Матері Спорителька хлібів

Розташований на другому поверсі монастирського кор­пу­су. Та­ких храмів в Україні оди­ниці. Спершу тут мала бути це­р­ква на честь ікони Божої Ма­тері Іверської.

– Ми з дуже великими поту­гами почали будівництво мона­с­­тиря, бракувало коштів на основні роботи. Саме тоді я ви­рушив у па­ломницьку поїздку, і першим храмом, в який я заві­тав, був ікони Божої Матері Спо­рителька хлібів. В ньому я зус­трівся зі старцем схи­ігуменом Ілієм, який дав благословення трудитися в Світязі і будувати святу обитель. Сама ікона Спо­рителька хлібів написана з бла­гословення святого Амвросія Оптинського більше 100 років тому, день її вшанування – 28 жовтня. Слово «спорити» в дав­ні часи означало «сприяти, пок­­ращувати, удобрювати». Та­ким чином, Матір Божа постає як Помічниця людям у їхніх трудах для здобуття хліба насущного.  Ме­ні і світязьким селянам, хлі­бо­робам з діда-прадіда, дуже бли­зький цей образ Богородиці, – намісник монастиря розпо­відає нам історію ікони і виник­нення храму.

Внутрішній інтер’єр церковної споруди – не по-земному ве­личний, з розкішним мозаїкопо­дібним розписом, вражає ба­га­т­ством кольорової гами фресок та ікон, що прикрашають купол і стіни. Всю цю божественну кра­су волинські іконописці творили протягом цілого року. В храмі постійно крутиться панікадило – це результат перепаду темпе­ра­тури повітря: вгорі – тепле, внизу – холодне. Отець Арсеній розповідає, що монахи Афону спеціально під час служб розхи­тують гігантську церковну люс­тру зі свічками. Це дуже ве­личне видовище, що символізує Боже світло. А в Світязі вона обертається сама.

У храмі поки що немає іконо­стасу (його ціна на сьогодні прос­то фантастична – 25 000 до­­ла­рів), проте є чудова акустика, тут по-особливому звучать піс­неспіви і молитви. Служба в храмі ікони Божої Матері Спо­рителька хлібів щодня розпочи­нається о 7.00 год.

Відвідувачі монастиря. Чудеса по вірі

За годину нашої екскурсії монастирем на мобільному те­лефоні намісника було зафік­совано 17 пропущених дзвінків. І це ще не рекорд, інколи отець Арсеній просто фізично не може на всі відповісти. Телефонують, приходять, приїжджають у мо­нас­тир – хто з цікавості, хто з від­чаю, більшість – із прохан­ням допомоги і молитовного заступництва. Щодня о 9.00 год. в древньому Петро-Павлів­ському храмі починається служ­ба Божа. 14 років тому саме тут замироточила ікона Почаївської Божої Матері – після Літургії на ній виступили добре помітні кра­­пельки мира. Зараз чудот­ворна ікона до половини завішена при­красами зі срібла і золота – це добровільні пожертви людей, яких зцілила Богородиця чи яви­ла їм чудо. До неї йдуть ті, хто не може народити дітей – на сьо­годні відомі понад 65 випадків зцілення подружніх пар від безпліддя. Приводять хворих на рак, сектантів, п’яниць. Ті, хто спо­відаються, причащаються, замовляють водосвятні молеб­ні, з вірою п’ють святу воду і по­мазуються маслом з лампади чу­дотворної ікони, чудодійним чином отримують те, що просять.

– Запрошуємо всіх у нашу свя­­ту обитель, щоб разом мо­литися за ближніх, за мир і спокій у нашій державі, за вої­нів, що відстоюють цілісність і незалежність України. Особ­ливо посилюємо молитви в свя­тий Великий піст. Прихожани в цей час подають записки за здоров’я чи за упокій рідних – вартує така 50 грн. Чита­ю­ться вони двічі на день про­тягом усього посту, тоді як у приходських храмах – два рази в тиждень. Зауважу, що ми чи­таємо кожне ім’я, написане в записці, – намісник монастиря наголошує, що буде радий ба­чити кожного в стінах святої обителі.

Бібліотека

Вона розміщена під самим дахом монастирського корпусу. Простора, світла, затишна, з кре­мового кольору меблями і видом з вікон на красень-Сві­тязь. Тут добре усамітнитись і мандрувати на сторінках книг історичними дорогами христи­ян­ства, захоплюватися спра­ва­ми подвижників. Всі книги – з особистої бібліотеки отця Арсе­нія, більшість яких він пере­чи­тав, ще навчаючись у семінарії та академії. Серед них є справді унікальні видання: Біблія в добротній шкіряній оправі, в якій понад 1 000 сторінок; Біблія, кот­рій більше 100 років; «Церков­ные ведомости» за 1896 рік – по­дарунок доньки покійного про­тоієрея Якова Глинянка; книга про паломницьку подорож на Святу землю – Єрусалим 1900 року випуску. А ще в бібліотеці є переписані рукою отця Арсенія духовні книги. Коли він ще був школярем Василем Дем’янчу­ком, то таким чином збирав вла­с­ну бібліотеку. Не маючи можли­вості купити книги, він перепи­сував їх і вдень, і вночі, старан­но виводячи під трафарет заго­ловки. А потім учив напам’ять. Відтоді кожну свою думку архі­мандрит може підтвердити ци­та­тою зі Святого Письма, а це дуже важливо для священика. Зберігається в бібліотеці і зошит із конспектами учня 3 класу се­мінарії Дем’янчука, до імені яко­го хтось із семінаристів жар­тома дописав «ієромонаха». Пророцтво на папері, як ба­чи­мо, збулося.

Господарство монастиря

Раніше братія монастиря утримувала двох корів, 70 кіз. Косили і заготовляли сіно, хоч це, зі слів отця Арсенія, було нелегко через нестачу сінокосів: кругом же одна вода і ліс. Пробували і купувати сіно – це виявилося дуже затратним і неекономним. Тепер у гос­подарстві монастиря є лише кури і гуси. Яйця, які в піст не спожи­ваються, збирають у кошики і зберігають до Великодня. В попередні роки яєць було так багато, що насельники отримували благос­ло­вення продавати їх на ринку. Отцю Євлогію, який має послух тор­гувати в іконній лавці, вдячні покупці казали: «Батюшка, привезіть нам ще монастирських яєць!». Дуже ж бо вони були смачними!

Намісник зізнається, що нечисленній братії монастиря поки що всього вистачає, оскільки мають свою картоплю, овочі. Садять на полі городину, сіють овес.

Благословення

Намісник Світязького Петро-Павлівського чоловічого монастиря архімандрит Арсеній:

– Вітаю усіх із початком святого Великого посту, який має очис­тити нас від гріхів та зцілити від духовних і фізичних недугів. Зак­ли­каю прихожан і вірян краю до спільної молитви за нашу державу Україну, за мир і спокій в ній. Молімось, посилюймо піст заради того, щоб якнайшвидше закінчилася війна і ми змогли жити, працювати і славити Бога під мирним небом. Хай благословить усіх Господь на святий Великий піст!

Працівники редакції щиро вдячні отцю Арсенію за чудову, пізнавальну і корисну для душі екскурсію монастирем. В його стінах переосмислюються життєві цінності, душа тягнеться не до зем­ного, а до небесного, а зустріч з божими людьми змушує відмо­витися від гріха і зрозуміти, що одна лише любов – непереможна. Дякуємо також прихожанці і хористці монастиря світязянці Галині Цвид за сприяння в організації нашої зустрічі з намісником обителі.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.