Людину, яка поєднала свою любов до лісу із професією, мабуть, можна назвати щасливою.
50 років зі свого 80-річного життя Микола Михайлович Моісеєнко віддав лісу та роботі у Шацькому лісовому коледжі. Саме в навчальному закладі він викладав лісову ботаніку, прищеплюючи не одному поколінню випускників любов до природи рідного краю, навчаючи плекати та примножувати лісові багатства.
21 серпня ветеран лісової галузі, знаний і шанований в селищі Шацьк чоловік відзначатиме поважний життєвий ювілей – 80-річчя з дня народження.
«Лісівники, як військові – завжди в строю. Колишніх лісівників не буває», – уточнює працівник із 50-річним стажем.
– Здається, ніби я зовсім недавно приміряв на себе форму лісівника, а вже багато років минуло з тієї пори і життя відрахувало восьмий десяток, – поринає в минуле відомий на Волині лісівник.
Та у це важко повірити: він такий же, як і десятки років тому: завжди усміхнений, прямолінійний, з оптимізмом дивиться у майбутнє.
Народився Микола Моісеєнко 1937-го року в с. Ледешнє Климовицького р-ну, що в Могильовській області Республіки Білорусь. Ліс увійшов в його життя ще в ранньому важкому воєнному дитинстві і врізався в пам’ять як притулок для народних месників, котрим допомагали підлітки-брати. Батько, як і його чотири рідних брати, не повернувся з війни, а невдовзі померла й мати, тому виховувався малий Микола в родині старшого брата на Луганщині. Там закінчив школу і звідти відправився у «велике плавання». Ніколи у житті не сподівався на щасливий випадок, покладався лише не власні сили.
– На старті дорослого життя «скуштував» романтики: до служби в армії поїхав на будівництво ГЕС у Карелію, – розповідає Микола Михайлович. – Мальовнича природа цього краю ще більше роз-палила в мені любов до широких лісових просторів, життя у дружбі з природою, а ліс відкрився мені в усій своїй красі і значимості пізніше, коли, вже відслуживши три роки в армії, 1959-го вступив до Львівського лісотехнічного інституту на лісогосподарський факультет. Та попереду була служба в лавах радянської армії. Служити і одночасно вчитися в полку зв’язку мені довелося в Москві, а згодом як молодший військовий командир-зв’язківець служив у Празі радистом-оператором, – пригадує лісівник. – Ми забезпечували зв’язок держав-учасниць колишнього Варшавського договору. 1964-го року я успішно закінчив вищезгаданий виш і, попрацювавши кілька місяців у Свалявському лісокомбінаті, переїхав зі своєю молодою дружиною на Волинь. Вона народилася неподалік Шацька, а доля звела нас на Закарпатті.
До речі, 1 вересня буде 55 років, як Микола Михайлович та Галина Степанівна поєднали свої долі на весільному рушничкові.
На Волині кар’єра лісівника розпочалася з Цуманського лісництва, першим щаблем якої стала посада помічника лісничого, а згодом – інженера з охорони і захисту лісу й аж до посади лісничого. В той час лісова галузь цього селища чи не на всю Україну славилася трудовими здобутками, а молодий лісничий додав до них створення шкільного лісництва, що стало новиною для лісової галузі нашої держави.
– Такими були вимоги часу, – каже Микола Моісеєнко. – Шкільні лісництва позитивно впливають на формування особистості дітей і вибір життєвого шляху. За час його існування понад 60 випускників стали лісівниками і отримали відповідну освіту. Багато сьогодні працюють у лісовому секторі не лише Волині, а й України і держав близького зарубіжжя. А всі, хто вибрав іншу стежку у житті, назавжди стали добрими помічниками тих, для кого лісова справа – ціль життя. Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що ліс має великий вплив на навколишнє середовище, тому неможливо займатись охороною природи без залучення до цієї роботи молоді. Суспільству потрібне виховання майбутнього покоління з великим багажем знань про природу. А для розвитку лісової галузі важливо, щоб молоді люди вже зі шкільної парти всесторонньо усвідомлювали екологічну, економічну і соціальну значимість лісів для рідного краю та всієї планети. Віриться, що зі шкільних лісництв виросте достойна зміна, за якою – майбутнє галузі.
Сьогодні колишнє починання цуманського лісничого виросло в цілий рух, який зібрав під свої знамена всіх, хто не може не любити ліс, хто готовий його вивчати, ростити і берегти. Нині в лісовій галузі області є десятки таких лісництв, представники яких щороку збираються в Шацьк на зліт.
1974-го Миколу Михайловича призначають головним лісничим Шацького учбово-дослідного лісництва, проте ця посада не стала останнім щаблем у його кар’єрі: 1989-го він очолює Шацький держлісгосп, поєднуючи цю роботу з обов’язками директора Шацького лісового технікуму. Закрутилася праця в лісовому підприємстві, яке протягом року було занесене на обласну Дошку пошани: зашуміли молоді насадження лісових плантацій, на околиці Шацька піднялися цехи із переробки деревини, запрацював консервний цех і цех виробів із лози, поїхали в сільські господарства області вантажівки з хвойним борошном, запахло скипидаром… Водночас зі студентських аудиторій технікуму вийшли нові покоління волинських лісівників, які сьогодні трудяться в усіх куточках країни.
Протягом десятиліть, які Микола Моісеєнко прожив у Шацьку, двічі обирався депутатом Шацької районної ради, шість разів – у селищну раду. Він був один з ініціаторів створення Шацького району. Він із тих людей, на котрих тримається будь-яка справа. Усі якості, за якими цінують хороших працівників, при ньому: професійні знання, великий досвід, почуття відповідальності і власної гідності, які не дозволяють відступати за будь-яких обставин, вміння працювати з людьми.
Люди в цей світ приходять і відходять. Але проростають корінням у дітях і онуках, у рідній землі, для якої працюють і творять. Син Олександр і донька Руслана продовжили шлях батька, створивши династію лісівників. Обоє вони навчалися в Львівському лісотехнічному інституті, а Руслана залишилась у виші на посаді викладача кафедри екології. Закінчили вузи вже й онуки. Є ким пишатися ветеранові-лісівнику, є що згадати, приємно подивитися на гаї і діброви, створені не без його дбайливих рук, зустрітися з колишніми випускниками лісового технікуму, яких навчав і давав путівку в життя. «Колишніх лісівників не буває», – любить повторювати Микола Михайлович і не залишається поза професією навіть у свої вісімдесят.
родинне обійстя ювіляра знаходиться неподалік від лісового коледжу. Воно в сосновому лісі. Тут не можна не звернути увагу на порядок і відчуття господарської руки: добротний просторий будинок, чистий і зі смаком облаштований двір, великий сад. Плодові дерева – викохані яблуні і груші, вишні й абрикоси, а ще господарство – гуси і кури… На цьому, напевно, можна поставити крапку. І, підбиваючи підсумки, з упевненістю заявити, що колишній лісничий експериментального Шацького лісництва прожив не даремно. Він виростив сина, який пішов слідами батька, посадив дерево. І не одне, а цілий ліс.
За матеріалами статті Петра Чечелюка, журнал Лісовий вісник»
