Зустрілись, щоб вшанувати ветеранів, учасників бойових дій на території інших держав та на буремному сході України.
Людську пам’ять не зітреш, бо вона кожен раз нагадує про минуле, дивиться в сьогодення, заглядає в майбутнє. Так і хочеться прокричати на повні груди, що людина у цьому світі лише добро повинна робити! Як багато злості, зради, непорозумінь, заздрощів, зухвалості між людьми, що породжують ворожнечу, конфлікти. На нашу землю прийшла війна, щоб вбивати, калічити, руйнувати. Та знаю, що ми разом прийдемо до Перемоги, треба тільки вірити, любити і захищати рідну землю та знати, що добро переможе зло, як у дитячих казках.
Воїни-афганці зустрілися знову, щоб потиснути один одному руки, по-братськи обійнятись, побачити цей зворушливий блиск в очах і вкотре переконатись, що про них пам’ятають, не забувають. Своїм словом я хочу достукатись до зболених душ і сердець. Головне, уміти знайти такі слова, сказати так, щоб запам’ятались, щоб змусити задуматись, що важливіше – будувати чи прилаштовуватись. Слово не завчиш із книжки, воно народжується в серці і забарвлюється почуттям любові, поваги до цих справжніх чоловіків. Як би важко нам не було, насправді щасливим може бути кожен, головне, повірити в себе, в свої сили. За бажанням можна організувати один неймовірний день, який зарядить енергією, бадьорістю на весь наступний рік.
До цього дня я щороку готуюся заздалегідь. І те, що з’їжджаються ці поважні чоловіки разом з дружинами на душевний вогник, підтверджує, що нам завжди добре, нам тепло разом. Цей день ми розпочали з молитви в Світязькому Петро-Павлівському чоловічому монастирі, де з благословення архімандрита Арсенія було відслужено подячний молебень ієромонахом Павлом, панахиду за загиблими і померлими воїнами. Разом з нами відчув Божу благодать дійства і голова Шацької районної ради Сергій Віннічук. Присутні були вражені красою монастиря і ставленням до них служителів обителі. А головне, що додому всі повернулися з освяченими стрітенськими свічками.
Далі під час урочистої програми ми перегорнули сторінки історії Великої Вітчизняної війни, афганської війни, АТО мовою цифр, фактів, віршів. Пісні нам подарували Світлана Прокопчук і Ліна Панасюк (на фото). Присутні переглянули відеоролики страшних воєнних подій і презентацію «Хроніка війни», яку я підготувала разом із учнем 9-го класу Валентином Сакурою. Допомогу у проведенні дня вшанування ветеранів надала Світязька сільська рада на чолі з сільським головою Миколою Цвидом, за що ми йому щиро дякуємо.
Війни різні, а спільне у них – людське горе, бо біль не має кольорів, він один для батьків усіх воюючих сторін. Це лавина сліз і горя, плач матерів, що сивіють, ховаючи своїх дітей, коли сиротами залишаються діти, вдовами – жінки. Це економічна криза, розруха, втрати, зрада. Це «Груз-200». Це людська пам’ять.
На святі горіла стрітенська свічка, як болючий щем про тих, хто загинув на війні, помер від ран, хвороб і безвиході. Згадали Небесну сотню, героїв України.
Дай Боже, не чути нам грому «градів», не ховати хлопців, не чути плачу матерів. На небеса йдуть кращі, вбиті війною. А в них на м’яких долонях – лінії життя такі довгі і прекрасні. Разом з ними в небуття пішло чиєсь щастя, недоспівана пісня, разом з ними загинули ненароджені діти. Схилімо голови в пам’ять про тих молодих хлопців, які гинули в Афгані, хто зараз віддає своє життя, захищаючи рідну землю. Нам є що пам’ятати, чим пишатися і ким гордитися, «бо ми українці, велика родина, одна в нас історія й пісня батьків». Ворог не очікував, що кожен українець так любить свою Україну, свою землю і сім’ю. І в цьому наша перевага над ворогом і перемога.
Коли я попросила всіх встати, міцно взятись за руки і виголосити – ми за мир, ми проти війни – всі це дружно зробили. Наші серця бились в унісон, бо ці чоловіки були на війні і дивились в очі смерті. Ніхто і ніщо не зробить нас рабами і не поставить Україну на коліна, а станемо ми на коліна лише для того, щоб помолитись за Вітчизну, за її захисників, щоб припинилась війна, запанував мир і спокій. Ми всі дуже хочемо, щоб кожен солдат повернувся додому живим і неушкодженим, обов’язково почув із вуст своєї дитини омріяне: «Тату», міцно пригорнув кохану і низько схилив голову перед батьками. Без миру немає дитинства, немає майбутнього, за цвіт на землі потрібно боротись. Правда історії гірка, мов ліки. Але вона лікує, оздоровлює, об’єднує. Правда одна і земля у нас одна, і люди у нас найкращі. Тільки будьмо разом і тоді нам ніхто не зможе нав’язати чужої волі. Перемога буде за нами.
Ніколи, ніколи, ніколи земля не згорить у вогні, бо мужністю кожної долі ми шлях заступаєм війні.
В цей скорботний день пам’яті бажаючі зробили записи на державному прапорі України (на фото), щоб передати його захисникам, підтримати їхній сильний дух і патріотизм, віру в перемогу.
Слава Україні! Героям слава!
Галина Валентинівна ЦВИД, керівник зустрічі «Від усієї душі».
