Головна Стисло 15 лютого відбулась зустріч «Від усієї душі» з воїнами-інтер­націоналістами

15 лютого відбулась зустріч «Від усієї душі» з воїнами-інтер­націоналістами

3810

Зус­трілись, щоб вшанувати вете­ранів, учасників бойових дій на території інших держав та на буремному сході України.

Людську пам’ять не зітреш, бо вона кожен раз нагадує про минуле, дивиться в сього­ден­ня, заглядає в майбутнє. Так і хочеться прокричати на повні груди, що людина у цьому світі лише добро повинна робити! Як багато злості, зради, непо­ро­зу­мінь, заздрощів, зухвалості між людьми, що породжують во­ро­ж­­нечу, конфлікти. На нашу зем­лю прийшла війна, щоб вбивати, ка­лічити, руйнувати. Та знаю, що ми разом прийдемо до Пе­ремоги, треба тільки ві­рити, лю­бити і захищати рідну землю та знати, що добро переможе зло, як у дитячих казках.

Воїни-афганці зустрілися знову, щоб потиснути один одному руки, по-братськи обійнятись, побачити цей зворушливий блиск в очах і вкотре переконатись, що про них пам’ятають, не за­бу­вають. Своїм словом я хочу дос­тукатись до зболених душ і сердець. Головне, уміти знай­ти такі слова, сказати так, щоб запам’ятались, щоб зму­сити задуматись, що важ­ли­віше – будувати чи прилаш­тову­ва­тись. Слово не завчиш із книж­ки, воно народжується в серці і забарвлюється по­чуттям лю­бові, поваги до цих справжніх чоловіків. Як би важко нам не було, насправді щасливим може бути кожен, головне, по­вірити в себе, в свої сили. За ба­жанням можна організувати один неймовірний день, який зарядить енергією, бадьорістю на весь наступний рік.

До цього дня я щороку готуюся заздалегідь. І те, що з’їжджаються ці поважні чоловіки разом з дружинами на душевний вогник, підтверджує, що нам завжди добре, нам тепло разом. Цей день ми розпочали з молитви в Світязькому Петро-Павлівському чоловічому монастирі, де з благословення архімандрита Арсенія було відслужено подячний молебень ієромонахом Павлом, панахиду за загиблими і померлими воїнами. Разом з нами відчув Божу благодать дійства і голова Шацької районної ради Сергій Віннічук. Присутні були вражені красою монастиря і ставленням до них служителів обителі. А головне, що додому всі повернулися з освяченими стрітенськими свічками.

Далі під час урочистої програми ми перегорнули сторінки історії Великої Вітчизняної війни, афганської війни, АТО мовою цифр, фактів, віршів. Пісні нам подарували Світлана Прокопчук і Ліна Панасюк (на фото). Присутні переглянули відеоролики страшних воєнних подій і презентацію «Хроніка війни», яку я підготувала разом із учнем 9-го класу Валентином Сакурою. Допомогу у проведенні дня вшанування ветеранів надала Світязька сільська рада на чолі з сільським головою Миколою Цвидом, за що ми йому щиро дякуємо.

Війни різні, а спільне у них – людське горе, бо біль не має кольорів, він один для батьків усіх воюючих сторін. Це лавина сліз і горя, плач матерів, що сивіють, ховаючи своїх дітей, коли сиротами залишаються діти, вдовами – жінки. Це економічна криза, розруха, втрати, зрада. Це «Груз-200». Це людська пам’ять.

На святі горіла стрітенська свічка, як болючий щем про тих, хто загинув на війні, помер від ран, хвороб і безвиході. Згадали Небесну сотню, героїв України.

Дай Боже, не чути нам грому «градів», не ховати хлопців, не чути плачу матерів. На небеса йдуть кращі, вбиті війною. А в них на м’яких долонях – лінії життя такі довгі і прекрасні. Разом з ними в небуття пішло чиєсь щастя, недоспівана пісня, разом з ними загинули ненароджені діти. Схилімо голови в пам’ять про тих молодих хлопців, які гинули в Афгані, хто зараз віддає своє життя, захищаючи рідну землю. Нам є що пам’ятати, чим пи­шатися і ким гордитися, «бо ми українці, велика родина, одна в нас історія й пісня батьків». Ворог не очікував, що кожен українець так любить свою Україну, свою землю і сім’ю. І в цьому на­ша перевага над ворогом і пе­ремога.

Коли я попросила всіх встати, міцно взятись за руки і виголо­сити – ми за мир, ми проти війни – всі це дружно зробили. Наші серця бились в унісон, бо ці чоловіки були на війні і дивились в очі смерті. Ніхто і ніщо не зробить нас рабами і не поста­вить Україну на коліна, а станемо ми на коліна лише для того, щоб помолитись за Вітчизну, за її захисників, щоб припинилась війна, запанував мир і спокій. Ми всі дуже хочемо, щоб кожен солдат повернувся додому жи­вим і неушкод­женим, обо­в’яз­ко­во почув із вуст своєї дити­ни омріяне: «Та­ту», міцно при­горнув кохану і ни­зько схилив го­лову перед бать­ками. Без миру немає дитин­ст­ва, не­має май­бут­ньо­го, за цвіт на зе­млі потрібно бо­ротись. Прав­да історії гірка, мов ліки. Але вона лікує, оздо­ров­лює, об’єд­нує. Пра­­вда одна і земля у нас одна, і люди у нас найкращі. Тільки будьмо ра­зом і тоді нам ніх­то не зможе на­в’язати чужої во­лі. Пере­мо­га буде за нами.

Ніколи, ніколи, ніколи земля не згорить у вогні, бо мужністю кож­ної долі ми шлях заступаєм війні.

В цей скорботний день пам’яті бажаючі зробили записи на державному прапорі України (на фото), щоб передати його захисникам, підтримати їхній сильний дух і патріотизм, віру в перемогу.

Слава Україні! Героям слава!

Галина Валентинівна ЦВИД, керівник зустрічі «Від усієї душі».