У Ковелі провели в останню дорогу 35-річного захисника Руслана Мазяра. Старший солдат, старший механік-водій 1-го штурмового батальйону військової частини А4122 загинув 26 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ясногірка Краматорського району Донецької області. Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв міського кладовища.
Руслан Мазяр народився і виріс у Ковелі, навчався у місцевій школі №11. Професію кухаря здобув у Старовижівському професійно-технічному училищі. Любив готувати та випікати, рідні особливо згадують його борщі. Після навчання повернувся до рідного міста, де певний час працював у військовій комплексно-експлуатаційній частині (КЕЧ).
Захисник мав багато захоплень: любив життя, фотографував природу, помічав красиві моменти навколо. Мріяв подорожувати, оформив закордонний паспорт, але скористатися ним так і не встиг. У Руслана було чимало друзів, рідні розповідають, що він був душею компанії — веселим, товариським, із добрим почуттям гумору.
Особливо теплі стосунки Руслан підтримував із сестрою Наталією та її родиною. Дуже любив трьох племінників, намагався тішити їх подарунками, навіть перебуваючи далеко, щоб діти відчували його любов і турботу. Близькі згадують його як добру, щиру й щедру людину, яка завжди вміла підтримати та бути поруч.
Майже три роки тому Руслана мобілізували. Про службу він багато не розповідав, аби зайвий раз не тривожити рідних. Водночас ділився, що після завершення війни хотів би залишитися у війську, бо відчув це своїм покликанням. Радів, що опанував керування бойовою машиною піхоти, з захопленням говорив про це із сестрою та наголошував, що не покине побратимів.
Частину служби Руслан ніс неподалік столиці. Коли випадала нагода ненадовго виїхати до Києва, він використовував ці години для прогулянок містом і казав рідним, що йому дуже подобається столиця. Це був його короткий перепочинок серед напружених військових буднів. За час служби мав дві відпустки, які з нетерпінням чекали вдома. Тоді він проводив час із сім’єю та друзями, залишилися світлини з тих днів у Ковелі, які нині переглядають близькі, згадуючи його усмішку та жарти.
Останнім часом підрозділ, у якому служив Руслан Мазяр, виконував завдання на Краматорському напрямку, місяцями перебуваючи на позиціях під постійною небезпекою та обстрілами. Саме там 26 жовтня він загинув під час бойового завдання. Ця звістка назавжди змінила життя його родини.
Від імені громади висловлюють співчуття мамі Ірині Миколаївні, татові Леоніду Сергійовичу, бабусі Василині, сестрі Наталії, швагрові Юрію та всій родині загиблого захисника. Близькі з болем переживають втрату сина, брата й онука, для яких він був опорою та радістю.
Русланові дякують за службу, мужність, вірність побратимам і за те, що до останнього залишався в строю, захищаючи Україну. Його нездійснені мрії про подорожі, нові фотографії, зустрічі з друзями та родинні свята тепер житимуть у спогадах тих, хто його любив.
Світла пам’ять і вічна шана полеглому захиснику Руслану Мазяру.
