Служба в армії робить юнаків більш впевненими у житті

Строкова служба – це поче­с­ний обов’язок кожного свідомого громадянина України. І хоч тепер молодь не дуже хоче йти слу­жи­ти у Збройні сили, проте є хлопці, котрі розуміють важливість такої місії не тільки для держави, а й, у першу чергу, для себе. Серед юнаків Шацького району, котрі не ухилилися від виконання свого обов’язку, – житель Шацька Еду­ард Ключук.

Хлопець після завершення на­в­чання у Шацькому лісовому ко­леджі у 20-річному віці був приз­ваний на строкову військову службу. Вирішив не ухилятися від служби в армії, адже розумів, що це – його обов’язок як громадя­нина, а навики, здобуті там, мо­жуть знадобитися і в май­бут­ньому.

Навчальний період відбував у танковому полку в Старичах, потім – тримісячне відряджен­ня в інженерні війська у Білу Церкву Київської області. Там разом із іншими солдатами переважно до­водилось зас­ту­пати у вар­ту, також солдат отримав на­вики повод­жен­ня з різнома­нітною зброєю. Та най­цікавіше в армії, зізнаєть­ся, було вчи­тися їздити на танку.

Армійський режим з підйо­мами о шостій ранку та від­бо­ями о десятій годині вечо­ра, нічними навчальними три­­во­гами, фізичними заняття­ми на спортивних майданчи­ках та стройовою підготов­кою на плацу дисциплінує, ви­робляє у юнаків певні навички, котрі зможуть бути корисни­ми у дорослому житті, – пере­ко­на­ний Едуард.

– Служба не така страшна і важка, як декому здається. Наприклад, харчування у на­шій частині було навіть кра­щим, ніж удома. На сніданок, окрім пюре чи круп, макаронів, давали рибу, сардельки, м’ясо, також солодощі (соки, вафлі, печиво). Обід був комплек­с­ний: перша, друга страва, фрук­ти (банани, яблука). Повністю забезпечува­ли формою. Не ска­зав би, що служба була важкою, а – ко­рис­ною – однознач­но так, – розпо­відає вчорашній солдат.

За півтора року армії багато чого запам’яталося, знайшов но­вих друзів, адже разом з ним слу­жили чимало хлопців з Волині. За­доволений, що вдалося опа­ну­­вати навики поводження з ба­гатьма видами зброї, а саме нав­читися зби­рати, розбирати, дог­лядати за нею, чистити. Вміє Едуард кида­ти гранату. Отримав також на­ви­ки артилериста-на­відника.

Тепер, коли хлопець демобі­лізувався зі строкової служби, планує трохи відпочити та під­шукати якусь роботу. Хоч своє май­бутнє і не планує пов’я­зу­вати з військовою службою (як зазначають у військкоматі, для юнаків після служби є чимало вакансій у Збройних силах. – Авт.), проте переконаний, що сп­равжній чоловік має навчи­тись тримати зброю в руках, а навики та досвід, здобуті в армії, будуть корисними і в подаль­шому житті.

Віта ШЕПЕЛЯ