Головна Життя Володар світязьких глибин

Володар світязьких глибин

988

Світязянин Василь Цвид, що працює в рятувально-водо­лаз­ному відділенні «Шацьк», 28 ро­ків свого життя присвятив рід­кісній професії водолаза-ряту­вальника. Його робота зовсім поз­бавлена романтики і нашпи­гована реальними загрозами для життя, а за сумою факторів ри­зику навіть є небезпечнішою за роботу космонавта.  Адже ко­ж­не занурення – це випро­бу­вання: на сміливість при по­ря­тунку людських життів, на вмі­ння опановувати себе у форс-ма­жор­­них обставинах, на безст­раш­ність, коли дивишся в вічі смерті. Та Василь Адамович не вважає себе випадковою люди­ною у рятувальній службі і з нагоди свого 50-річчя, яке відз­начив 26 березня, розповідає про те, як дитяче захоплення ста­ло справою всього життя.

Як зізнається ювіляр, його ди­тинство пройшло біля води і в воді, бо батьківська хата стоя­ла на самому березі озера Сві­тязь. На літніх канікулах най­більше любив плавати і пірнати, вивчати озерні глибини, милу­ватися заростями височенних во­доростей. Вже тоді мав най­п­ростіше водолазне споряд­жен­ня: маску, трубку, ласти і навіть спеціальний костюм. Після армії (служив, до речі, у військово-мор­ських силах) закінчив спор­тивну водолазну школу і з 1985 року став працювати водо­ла­зом на Шацькій рятувальній ста­н­ції. Структура то функціо­ну­вала, то ліквідовувалася, змі­нювалося її призначення, утім, завдання водолаза Василя Цви­да лишалося тим же: рятувати на воді людські життя і запобігати тра­гедіям. Що він і робить впро­довж майже трьох десятків літ. Багатьох вихопив зі смерте­ль­них обіймів штормового Сві­тязя, немало бачив і непоп­рав­них трагедій. Пам’ятає рятува­льник ніч, в тишу якої увір­валися крики людей, що кликали на допомогу. Виявилося, що по­се­ред озера перевернувся і по­то­нув катамаран. З чотирьох людей, які несамовито боро­лися зі стихією, трьох Василь Ада­мович врятував. Пощас­тило минулого літа і 14-річним хло­пцям, низького човна яких вже заливало хвилями посе­ред озера.

– На Світязі треба бути дуже обережним, бо озеро бур­хливо реагує на зміну по­годи: за лі­чені хвилини штиль пе­рет­во­рює­ться на шторм з 1,5-мет­ро­вими хвилями. Не можу зро­зуміти безпечності відпочиваю­чих, які запли­ва­ють на велику віддаль від бе­рега на матрацах, легких гу­мо­вих човнах чи тих же ка­тамаранах. Часто бува­ють на­підпитку, з маленькими дітками, – розповідає Василь Цвид.

Найтяжча робота для Ва­си­ля Адамовича – це пошук пото­ну­лих, спілкування з їхніми ро­ди­чами, які до останнього спо­діваються на диво. Холод­нок­ров­­но і спокійно рятувальник зна­­ходить вихід і з непе­редба­чу­ваних ситуацій під водою. Ад­же якщо з ладу вийде бодай якесь обладнання чи на шляху во­долаза стане перешкода у виг­ляді водоростей чи рибаль­ських сіток – рятувати дове­де­ться вже са­мого рятувальника. Максимальна глибина, на яку занурювався Ва­силь Цвид, – 20 м. У Го­лод­нецьку западину – най­глибше місце озе­ра Світязь (58 м) – не ризикував пірнати, бо це дуже ризиковано та екст­ремально. У час затишшя в ро­боті водолаз навчився по­мічати красу під­вод­ного світу – особ­ливо неповторним він є на по­чатку літа, коли в воді най­кра­ща ви­димість. Там, під тов­щею озер­ної води, є на що поди­ви­тись! Іноді Василь Ада­мович потрапляв у зграю риб – окунів чи плотви, відчуття від цього ней­мовірні. Бачив, як обере­жно поводиться риба лящ, де хо­вається вугор. Колеги роз­по­­відали і про 3-метрового со­ма. Можна навіть до вивчення істо­­рії долу­чи­тись: по­бачити і речі ста­ровини, і сна­ряди, які ле­жать на дні з ро­ків війни.

Під водою все грає роль: хо­ро­ший кос­тюм, ди­хальний апарат і обо­в’я­з­ково хо­роше здо­­ров’я та фі­зична під­го­тов­ка. Василь Адамович не хва­литься, але на обласних зма­ганнях не всі мо­лоді колеги змог­ли пропливти 50 м, пірнути на глибину 6 м, від­найти на дні ма­некена і повер­нутися з ним на­зад. А він чудово з усім спра­вився.

Спокійним, врів­новаженим, емоційно стій­ким Василь Цвид є не лише на роботі, а й вдома. Дру­жині Та­марі з ним легко й на­дійно, от тільки до постійних небез­пек жінка не може звик­нути. Под­ружжя не шкодує, що троє їхніх синів не виявляють бажання йти по батькових стопах. Ста­р­ший Олег працює в прикор­донній службі, се­ред­ній Богдан – у податковій міліції, молод­ший 13-річний Вла­дис­лав – учень Світязької школи. Бо хоча робота водолаза сьо­годні набагато полегшена зав­дяки сучасним технологіям, утім, на поверхні все-таки спо­кійніше!

Ювіляра – з 50-річчям!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.