Головна Історія Князівські печатки з шацького городища, що в урочищі Сад

Князівські печатки з шацького городища, що в урочищі Сад

2349
0

Давньоруські князівські печатки опинились в колі інтересів істориків ще з кінця ХІХ ст., коли їх зростаюча кількість надала можливість зробити перші спроби узагальнень. З цього часу  атрибуція та класифікація печаток почали відігравати роль цінного історичного джерела. Інші  назви печаток – булли, молівдовули, привісні печатки. Використовувались вони для закріплення важливих документів чи грамот, які часто відсилались на віддалені території.  Зображення на буллі сприяли ідентифікації власника, а неможливість прочитання документу до зірвання печатки га­ран­тувало конфіденційність.

Важливими знахідками з Ша­цького городища є три вислі пе­чатки, опис яких проведений в хро­­нологічній послідовності їх появи.

Перша печатка на лицевій сто­­­роні має погрудне зображен­ня святого Андрія, на звороті напис «WT АНДРЕЯ». Стиліс­тич­но вона близька до печаток Ратібора, що може бути свідчен­ням їх синхронності. Можна при­пустити, що вона належала комусь з княжих намісників ру­бежу ХІ-ХІІ століть.

Варто відзначити, що боярин Ратібор був довіреною особою князя Всеволода Андрія Ярославовича, який задля контролю віддалених князівств призначає боярина удільним князем (1079-1081 рр.). Після смерті Всеволода Ратібор вірно служить його сину – Володимиру Мономаху. Що стосується намісника Всеволода Ярославовича з іменем Андрій, то варто зазначити, що в літо­пи­сах така постать ні разу не згадується. Хто ж є власником не­іден­ти­фікованої печатки? Можливо, сам князь, хресне ім’я якого Андрій? Ця загадка є досі актуальна для сучасних сфрагістів.

На лицевій стороні другої печатки зображено погруддя архан­гела Михаїла, а на звороті – напис в три рядки «ДЪНЪ­СЛОВО». Ця печатка належить полоцькому, новгородському, ту­рівському, а піз­ніше і великому київському князю Святополку Ми­хайлу Ізяс­лавовичу (1050-1113). Такий тип печатки викори­стовувався після Любецького з’їзду князів 1094 року в місті Любечі, метою якого було домовитися про припинення міжусобиць і об’єд­нання для бо­ротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учас­никами Любецького з’їзду були великий князь київ­сь­кий – Святополк Ізяславович, переяславський – на той час князь Володимир Мо­номах, смоленський князь Давид Ігорович, теребовльський князь Василько Ростиславович. На з’їзді князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Таким чином напис «ДЪНЪСЛОВО» використо­вувався на пе­чат­ках всіх князів – учасників з’їзду, як нагадування про домовленості.

Третя, знайдена в Шацьку печатка, на лицевій стороні має зображення святого Василя, написи по боках: ВАСИ ЛНА, зво­рот­на сторона: напис старослов’янською мовою «ГОСПОДИ ПО­МО­ЗИ РАБУ СВОЕМУ ВАСИЛИЮ». Це найбільш поширений різ­новид печаток князя Володимира Всеволодовича Мономаха. Всьо­го офіційно зареєстровано близько сотні таких печаток, виявлених на всій території колишньої Русі. Використовувались вони з 1113 по 1125 рік, тобто в період князювання Мономаха в київському князівстві.

Доцільно буде зауважити, що в 1149 році син Мономаха Юрій І Довгорукий посів київський престол, але він не був любленим серед киян; під час пиру у київського боярина Петрила його 15 тра­в­ня 1157 року отруїли. Після його смерті повсталі кияни лікві­дували встановлену ним владу, «суздальців – бояр і дружину – побивали по містах і селах». Також було розтягнуто його майно «Красний двір», інший двір, за Дніпром, – «Рай», двір сина Василька в місті (цитата з літопису).

Саме в такому не дуже позитивному контексті маємо першу згад­ку про місто Рай. Тому 15 травня – чим не дата для свят­ку­вання дня Шацька? Через незнання місцева громада вже кілька разів «призначала» дату святкування дня Шацька то на Онуфрія, то ще на якийсь вигаданий день, в один з яких ми і святкували своє шестисотріччя у 2010 році.

Саме з давньоруського історичного пласту сягає коренями наш сучасний герб Шацька – розквітлий тризуб. Сини Ярослава Муд­рого – вищезгадані Всеволод та Ізяслав – одними з перших вико­ристали його в своїй офіційній геральдиці. Пишалися вони своїми синами Володимиром Мономахом і Святополком Ізясла­вовичем, пе­чатки яких знайдені в Шацьку, та внуком Юрієм Дов­горуким, за часів правління якого вперше в літописах згадується місто Рай.

Городище такого рівня обов’язково мало свою церкву. За здо­гадками знаходилась вона на території сучасного КП «Будин­коуправління», де, за попередніми археологічними даними, є ве­лика кількість поховань. Традиція утворення цвинтаря довкола церкви характерна для середньовіччя, а особливо поважних лю­дей ховали в самому храмі. На жаль, на сьогоднішній день те­риторія пам’ятки майже не досліджена, не встановлені навіть її чіткі межі. Причина банальна – відсутність фінансування. Поки що ці землі використовуються для складування землі з будівництва каналізації чи навіть для будівництва насосної станції. Нічим не краща ситуація з використанням земель і самого городища, хтось «відщипнув» собі його край «законним» паєм, хтось хоче отримати його частину як присадибний город, а найбільш «мудрі» будують будинок в охоронній зоні городища, землі якої є зовсім недосліджені. Але яка охоронна зона, яке городище? Охоронний договір цієї пам’ятки закінчився ще влітку 2014 року. І дарма, що в районі є відділ культури і посадовець, який опікується питанням охорони пам’яток, зробити це досі нікому. Здавалося мала б допомогти се­лищна рада, на фінансування культури якою в 2014 році було виділено 20 тисяч гривень. На жаль, освоєно лише 900 грн., за відсутності будь-яких проблем в сфері культури. Схоже на те, що ні чим не кра­щий буде і 2015 рік.

Підсумовуючи сказане, маємо беззаперечні докази того, що в ХІ-ХІІ ст. київські князі приділяли особливу увагу шацькому городищу – місту Рай, що є свідченням високого розвитку населеного пункту в цей період. Можна сміливо говорити і про його високий політико-економічний статус. А чого варті такі особистості, як Святополк Ізяславович – будівничий Михайлівського Золотоверхого Собору в Києві, а про реформатора, мислителя, мудрого правителя Во­лодимира Мономаха взагалі знає кожен школяр. Повчитися дип­ломатії і веденню справ у наших предків варто і більшості наших сучасних лідерів. Любецький з’їзд як приклад об’єднання і прими­рення найвпливовіших давньоруських лідерів заради перемоги зовнішнього ворога – половців. На чолі війська завжди стояли  князі, які особисто брали участь у битвах. Прикладом для нас­ліду­вання були вони і в духовному плані. Слугувати еталоном моралі і культури було правилом для еліти – інші не приживались. Недос­тойних керівників швидко виганяли та навіть вбивали. Великий князь – завжди людина віруюча, будує церкви, традиційно жертвує на них свою десятину, поважає релігійних діячів, має в своїй бібліотеці багато книг теологічної тематики, знає кілька мов – явний ерудит і поліглот. Недаремно ж описані печатки носять назву мо­лів­довул, тобто ті, за які моляться і містять в собі Боже благос­ловення.

До речі, варто зауважити, що відома велика кількість печаток, які належали єпископам, дружинам князя, бояринам, людям з оточення князя. Тобто і жінки, і тогочасні діячі брали участь у формуванні і зміцненні держави, кожен робив свій вагомий вклад. Таким чином, напрошується питання, яка ж демократія була більш прогресивною: давньоруська постязичницька монархічна чи сучасна пострадянська українська?

Сергій  Демедюк