Головна Культура Георгій Вознюк: “За непослух караю дітей… поцілунком у голову!”

Георгій Вознюк: “За непослух караю дітей… поцілунком у голову!”

1046

На свята шачан і гостей се­лища здивували запальною хо­реографічною постановкою в районному Будинку культури нев­гамовні «Світязята» – дитя­чий танцювальний колектив зі Світязя, керівником якого є Ге­оргій Вознюк. Маленькі хлоп­чики віком від 5 до 9 років у виши­ванках і солом’яних бри­лях ви­т­воряли на сцені таке, що в гля­дачів голова обертом ішла. А на завершення ще й осідлали свого наставника, що грав роль неповороткого діда, хизуючись перед ним своєю спритністю. Майже професійні викрутаси діток, їхні щасливі усмішки, но­женята, наче на пружинках, – все це зробило номер яскра­вим, емоційним і викликало в залі справжній фурор. Після нової постановки, як зізнався Георгій Федорович, його стали зупиняти на вулиці перехожі і дякувати за подароване свято. «Веселі світязята» – далеко не перший танець колективу, з яким от уже 8 років працює Георгій Вознюк. В селі Світязь у велику танцювальну родину він об’єднав 60 дітей: від вихо­ванців дитсадка до старшо­класників. Відтоді танці народів світу у їхньому виконанні стали окрасою всіх сільських і район­них культурних заходів. Дітки щоразу з задоволенням біжать на репетиції, аби зустрітися з трохи строгим на вигляд, а нас­правді дуже добрим і тер­плячим учителем.

– У мене найбільше по­ка­ран­ня за непослух чи непра­вильний танцювальний рух – поцілунок у голову! Дитині, котрій він дістається, відразу стає соромно і вона поспішає виправитися, – ділиться нез­вич­ними методами роботи з ді­ть­ми Георгій Федорович.

Тому й горнуться до вчите­ля хлопчики й дівчатка, в нього ж вчаться доброти і взаємо­вируч­ки, відповідальності, дис­цип­ліни. Вони знають, що не можуть під­вести того, хто сто­їть поруч у та­н­ці, не можуть спізни­тися, бо їх змушені будуть че­кати інші. Вихованці Георгія Воз­нюка вико­нують досить складні танцю­ва­ль­ні па, сідають на шпа­гат, кру­тять колесо.

Чудово контактує хореограф і з батьками своїх танцюристів. Вони, розповідає, розуміють його з півслова. Потрібні костюми для танцю? Мами хутенько пере­мов­­ляються, радяться з Георгієм Фе­доровичем і через деякий час приносять власноруч пошите вбра­н­ня. Планується виступ ансамблю в іншому населеному пункті? Батьки відкладають усі свої справи і супроводжують юних артистів «на гастролі». Там стають незамінними по­мічни­ками Георгію Федо­ро­ви­чу, перет­ворюючись на костю­мерів, візажистів, перукарів, а потім, природно, у вдячних гля­дачів. Бо хто ж, як не ба­тьки, най­бі­льш гаряче аплодує і найго­лосніше гукає «Молодці!»?

Після того, як побачиш на сцені дивовижний результат багаторічної праці Георгія Вознюка, важко повірити в те, що він не має освіти хо­рео­графа.

– Нікому не зізнавайся, що ти не мій учень! – так свого часу сказав про нашого зем­ляка нині покійний легендарний Віктор Чеблін, колишній ди­ректор Луцького культ­освіт­нього училища. Віктор Михай­лович, що зробив значний вне­сок у розвиток культури Во­лині, неодноразово бачив вис­тупи Георгія Федоровича і за­хоплювався ними, називаючи талановитими. А танцюрист прос­то народився в творчій сім’ї у с. Голоби Ковельського району. Батько був війсь­ко­вим, чудово співав і танцю­вав. Син почав виступати з ним ще з дошкільного віку. Коли пішов служити в армію, був уже сформованим артистом і два роки відтанцював в анса­м­блі пісні і танцю Середньо­азіатського військового округу м. Алма-Ата. З тріумфом ко­ле­ктив підкорював сцени усьо­го Радянського Союзу, їздив з виступами до В’єтнаму і Ки­таю. Коли Георгій Вознюк осів з сім’єю в Шацьку, мистецтво танцю викладав у місцевій шко­лі, Шацькому лісному тех­нікумі, Будинку дитячої і юна­цької творчості. Виховав собі достойну зміну, особливо пи­ша­ється успіхами шачанки Надії Жук, яка зараз танцює в народному ансамблі пісні і тан­цю «Колос», а також доньки Ольги, котра стала хоре­огра­фом-професіоналом і працює в районному Будинку культури.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.