Двадцяте століття залишило нам у спадок визначні події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українського народу за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року – день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом – Днем Соборності.
Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об’єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Усвідомлюючи суспільно-політичне значення цієї події, керівництво УНР подбало, щоб прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання східних та західних українських земель, виявом політичної консолідації національної еліти, днем народження єдиної незалежної соборної держави. Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин українства, враховуючи об’єктивні історичні, політичні, духовні, правові аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна Українська держава.
Одночасно слід зазначити, що тоді українці свій історичний шанс не реалізували. У тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах об’єднання завершити не вдалося. Україна залишалася бездержавною, роз’єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання.
Але сама ідея соборної України ніколи не вмирала. Складні процеси державотворення спонукають до осмислення пройденого нашими попередниками шляху. Особливо це стосується української національно-демократичної революції початку минулого століття і таких її кульмінаційних моментів, як проголошення Актів Незалежності та Соборності.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Проте об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. Свідченням того стала боротьба за незалежність тисяч патріотів ОУН-УПА, правозахисників в «імперії зла».
Знаменним етапом піднесення духу свободи став «живий ланцюг» між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки. Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності, бо переконливо засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України.
Відзначаючи День Соборності України, оглядаючи величні і драматичні події, в яких спалахнула яскрава зірка всеукраїнського єднання, слід зробити певні узагальнення для сьогодення. Адже виразність аналогій та історичних паралелей, схожість проблем державного будівництва спонукають до роздумів над досвідом української національно-демократичної революції, включаючи і його негативний сегмент.
Акт Злуки 22 січня 1919 року – подія величезного історичного значення. Навіть залишившись тоді нереалізованим, ідеал соборності українських земель упродовж багатьох десятиліть виступав визначальним чинником національної консолідації, виявом генетичного потягу українства до територіального й духовного єднання.
Головний урок Дня злуки – це усвідомлення того, що тільки в єдності сила. Поразка УНР, весь історичний досвід помилок постійно нагадує: головною, незаперечною, неперехідною цінністю для всіх нас є незалежна, соборна держава. Лише за умови політичної та економічної незалежності ми можемо претендувати на гідне місце України в світі. Лише сильна держава і сильна влада може убезпечити націю від служіння чужим інтересам. Ось чому ми зобов’язані плекати ідеал власної соборної держави і віддавати йому всі свої сили та здібності.
Нова епоха посилає нові виклики. Найбільшим випробуванням на сьогодні залишаються економічні та соціальні негаразди. Вирішити ці проблеми ефективно і швидко можна тільки об’єднавшись, тільки тоді, коли ми разом готові зустріти виклики і подолати їх.
Незалежна Україна в кінці ХХ століття стрімко ввійшла у світове співтовариство, отримала широке міжнародне визнання, створила дипломатичну службу. Подальша її інтеграція, насамперед до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України.
Наше завдання – зберегти і примножити державотворчий потенціал ідеї соборності як запоруки нерозривності і єдності державного організму, поступального соціально-економічного і духовно-культурного розвитку України.
Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять незліченних жертв, принесених українським народом на вівтар незалежності, соборності, державності.
Не забуваймо про Софіївський майдан 1919 року, «живий ланцюг» 1990 року! Пам’ятаймо дні, коли ми разом визначали долю своєї країни.
Матеріал підготував
сектор з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськістю та у справах преси та інформації апарату Шацької РДА.
