У Шацьк прийшла велика біда. На Сході України загинув військовослужбовець 54-ї окремої механізованої бригади із Шацька Сергій Мокренко.
В січні 2017-го ми розмовляли з воїном, записали з ним інтерв’ю. Як з’ясувалося, останнє в його житті.
Сергій тоді був у відпустці, спілкувався з рідними, зустрічався з друзями. Відпустка була вимушена – воїн, що 19 грудня отримав поранення на Світлодарській дузі, приїхав додому після лікування в госпіталі. Незважаючи на незагоєні рани та свіжі шрами, був у гарному настрої, сповненим оптимізму та рішучих намірів якнайшвидше повернутися на передову. Перед зустріччю з побратимами планував заїхати до коханої дівчини. Молоді люди, як розповів згодом у соцмережі один з волонтерів, хотіли одружитися – Сергій навіть зробив нареченій пропозицію.
28 лютого 2017 року о 10.00 годині в районі селища Луганське Бахмутського району Донецької області під час масованого мінометного обстрілу українських позицій Сергій Мокренко загинув.
Позитивний, усміхнений, веселий, відчайдушний, Сергій з позивним «Крук» ніколи і нічого не боявся і в будь-яку хвилину готовий був віддати життя за Україну – таким його запам’ятають рідні, друзі і побратими. 24 березня Сергію Мокренку виповнилося б 24 роки.
Він був з перших днів на російсько-українській війні.
Пройшов Майдан, довгий час воював у підрозділі «Правого сектору», живим вийшов з Іловайського котла. Служив у Пісках. Не дочекався офіційного оформлення в батальйоні «АЗОВ», тому з вересня 2016 року перейшов на контракт до 54-ї ОМБР.
2 березня труну з тілом Сергія привезли на Волинь. Героя, який віддав своє життя за Україну, зустрічали рідні, близькі, друзі, ветерани АТО Шацького і Любомльського районів, десятки автомобілів активістів «Автомайдану України», «Самоомоборони Волині», волонтерського центру «Серце патріота». Шану Герою віддали в Луцьку – в Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбувся чин відспівування полеглого воїна. В Любомлі на Сергія чекали родичі, друзі, учасники АТО, волонтери, аби попрощатися з ним і провести до Шацька.
В рідному селищі Героя-захисника зустрічав живий ланцюг із людей, який простягнувся до самого будинку, де жив Сергій. Школярі, студенти, педагоги, медики, працівники державних установ і просто небайдужі жителі – всі стали на коліна, коли учасники АТО несли на руках труну з Героєм.
Кров’ю Сергія Мокренка, як і тисяч полеглих захисників, омита нова держава Україна.
Скромний хлопчина з неймовірною силою духу, дієвим патріотизмом і потужним бажанням звільнити країну від ворога вже вплинув на душі і серця односельців і впливатиме надалі…
Ми маємо продовжити будувати ту Україну, за яку він загинув.
Маємо виростити на прикладі мужності Сергія Мокренка цілі покоління патріотів.
Маємо пам’ятати про його подвиг і дякувати Богу за те, що він був серед нас.
Герої не вмирають.
РЕДАКЦІЯ.