У Ковелі на фасаді будинку №11, що на бульварі Лесі Українки, відкрили пам’ятну дошку на честь офіцера правоохоронних органів Федора Литвинюка, який загинув, захищаючи життя мешканців цієї багатоповерхівки.
Старший слідчий в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів, учинених організованими групами, слідчого управління УМВС України у Волинській області Федір Литвинюк у 2002 році здійснив героїчний вчинок.
Повертаючись з роботи додому, відчинивши двері власного під’їзду, міліціонер почув із сусідської квартири крики. Він одразу кинувся рятувати родину, яку грабували злочинці. Троє озброєних бандитів увірвались в оселю ковельчан, знаючи, що її господар приніс додому чималу суму грошей. Там було дві жінки та нажахана дворічна дівчинка. В цей час в двері подзвонила сусідка з донькою, які в розчинених дверях побачили перед собою дуло пістолета. В цю ж мить, не вагаючись, між пістолетом і жінкою опинився Федір Литвинюк. Відбулась коротка сутичка з нападниками, в ході якої полковник загинув, отримавши смертельне поранення. Тоді він врятував життя п’ятьом.
Указом Президента України Федора Литвинюка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його ім’я назавжди вписане золотими літерами на скорботній стелі в управлінні МВС України у Волинській області. Одна із вулиць нашого міста носить ім’я Федора Литвинюка.
Право відкрити пам’ятну дошку надали секретарю Ковельської міської ради Оксані Багновій та дружині Федора Литвинюка Ніні Горик.
«Ми маємо знати і шанувати своїх Героїв. Наш земляк – все своє життя присвятив роботі в правоохоронних органах. На той час – це була мирна країна, мирне місто, але він не поступився своїм принципам. Він захистив тих, хто потребував його допомоги. Про Федора Федоровича залишились лише добрі спогади, як професіонала, відданого своїй справі офіцера, людину з великої літери. Його поважали, цінували, на нього рівнялися», – наголосила Оксана Багнова.
Ніна Горик історію того березневого вечора 22 роки тому переповіла у вірші, який вона написала у пам’ять про ті події.
Троє в масках. Ішли не в гості.
Убивати ішли. За гріш.
Набиралися спритності й злості
Грабонути – й втекти скоріш.
Із грошима не вийшло – нерви
Стук у двері і голоси…
Та бандити жадали жертви
Звір в людині – крові просив.
Кому вечір мав бути останнім?
Чи котрійсь з господинь жінок?
Чи дитинці, чи сусідчиній дочці Тані,
Що натиснула на дзвінок.
Може ще комусь. Він з роботи
Ніс утому, свій звичний скарб
Раптом – острах дихнув навпроти
– Що тут сталося? – запитав.
І без сумніву по інерції,
Що була як душі порив,
Без вагань ліг на кулю серцем
Чорний отвір грудьми закрив.
От і все. І побито карту…
Та спинити злочин – кому ж…
Називав же себе без жарту
Страж порядку. Державний муж.
Залишив всі державні справи
Й до небесних пішов перехресть
Він над смертю життя поставив
І свою офіцерську честь.
Пані Ніна каже, що офіцерська честь для її чоловіка не була звичайними словами.
– Він був гордий своєю професією, дуже любив свою роботу слідчого. У житті був дуже небайдужою людиною до якихось проявів хамства, неповаги до інших. Не було жодного сусіда, близького чи далекого товариша, з ким ми контактували, щоб його не любили. Він був цікавою, цілісною особистістю.
Вона зауважила, що при зустрічах у Міністерстві внутрішніх справ їй говорили: «Таких, як Литвинюк, у нас небагато було».
На думку Володимира Геча, який працював з Федором Федоровичем, товаришував, сьогодні відкриття пам’ятного знака прокладає місток між минулим і сьогоденням. Адже стати на захист у воєнний і мирний час – треба мати характер.
– Федорович «горів» роботою. До нього зверталися колеги за порадами, ніколи не відмовляв, завжди допомагав, підказував, радив. З ним було легко працювати, він вимагав лише одного – чесно і законно виконувати свої обов’язки. Він був кращим.
Освятив меморіальну дошку та звершив поминальну панахиду протоірей Ростислав Дідух, настоятель церкви Преображення Господнього.
А ініціював її встановлення на будинку, де проживав офіцер міліції, Заслужений працівник культури України, ковельчанин Іван Сидорук.
Пам’ятаймо своїх Героїв!
