Перебуваючи на заслуженому відпочинку, пожежник не допустив виникнення пожежі і врятував людське життя
Цюп’ях Леонід Омелянович – представник найчисельнішої в смт Шацьк династії пожежників, що впродовж десятків літ вступає в двобій з вогняною стихією. Батько Омелян Євтухович ще кіньми виїжджав на пожежі. На підводі стояла дерев’яна бочка з водою і насос: двоє качали, один поливав водою. Не порахувати успішно ліквідованих пожеж і врятованих із вогняної пастки людей і брату Василю Омеляновичу. Вже перебуваючи на заслуженому відпочинку, Леонід Цюп’ях передає свій багатий досвід синові Сергію, теж пожежнику, радіє його успіхам і переживає невдачі, цікавиться життям служби, якій віддав не один рік, залишившись вірним своєму покликанню.
– Які найскладніші випадки були у Вашій практиці?
– Запам’яталася одна особливо гаряча субота перед Великоднем. Цього дня на виклики ми виїжджали рекордну кількість разів – 6! Тоді чи не в кожній хаті тріщали від жару печі, в яких господині пекли на свято паски, ковбаси, м’ясо. От і виникали загоряння. А найтяжче було гасити у вітряну погоду зерносклад у Шацьку, який на час нашого приїзду вже був до половини охоплений вогнем.
– Важко було, коли бачили загибель людей?
– Чесно кажучи, за всю 18-річну практику лише один раз я гасив пожежу, в якій загинула людина. Це було в с. Піща. Чоловік напідпитку закурив у ліжку і заснув. Тепер людських жертв вогню побільшало, та й причини загоряння стали іншими, основні з них – стара електропроводка і її перевантаження надмірною кількістю побутових електроприладів.
– Чи була небезпека самому постраждати під час ліквідації пожежі?
– І не раз. Буквально за мить до нашого приїзду в будинку с. Мельники вибухнув балон з газом. Ризикували наші хлопці життям і тоді, коли в санаторії «Лісова пісня» виносили з приміщення, що палахкотіло, 16 газових балонів. Страшними були лісові пожежі, в яких вогонь гігантськими хвилями перекидався з одних верхівок дерев на інші, а ми через густу димову завісу втрачали здатність орієнтуватися.
– Чи траплялися за час роботи випадки, що компрометували пожежників?
– Якщо маєте на увазі виїзд на пожежу спецавтомобіля без води – то це вигадки людей. Ніколи такого не було. Навіть коли поверталися з пожежі, то передусім наповнювали цистерну водою, а потім ставили в гараж машину. Якщо пожежа гаситься з двох рукавів, води вистачає на 3-4 хвилини, далі потрібно шукати водойму. Запитання про те, де вона знаходиться, і викликає в місцевих тривогу, а потім – безпідставні звинувачення.
– Незважаючи на те, що вже не працюєте, чи залишилися людиною, готовою завжди прийти на допомогу?
– Нещодавно трапився випадок, коли завдяки професійному чуттю я врятував від імовірної загибелі людину. Їхав власним автомобілем вулицею с. Мельники і раптом почув запах диму. Оглянувся і побачив, як з дверей однієї хати через щілини пробивається дим. Там біля самої грубки тліли матраци, а хазяйка, що була напідпитку, повзала коліньми по підлозі, не знаходячи дверей. Достатньо було, щоб у приміщення потрапив кисень, і все б запалало вогнем. Та непоправного, на щастя, не сталося: матраци я повикидав, а жінку вивів на свіже повітря.
– Ваш син Сергій сьогодні не просто пожежник, він рятувальник МНС, тож і обов’язків у нього побільшало?
– Поклик до мужності у чоловіків закладається десь на генетичному рівні. Напевно, син, як і я колись, відчув його всім серцем. Так, йому сьогодні важче, бо рятувальники борються не лише з вогнем, а й з водною стихією, надають людям допомогу при виникненні надзвичайних ситуацій у побуті, в ДТП. Словом, частіше стикаються з небезпекою, яку мусять оперативно і вміло нейтралізувати. Так що нині з нагоди професійного свята їм уже мало бажати сухих рукавів!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
