Дмитро Шостак – один із тих, хто вижив у бою під Волновахою
Більше місяця минуло з часу трагедії під Волновахою, коли терористи розстріляли блокпост українських військових. В результаті непрофесійних дій військового керівництва загинули й отримали поранення земляки з 51-ї механізованої Володимир-Волинської бригади. Серед тих, хто вижив, – житель с. Світязь Дмитро Шостак. Пройшов крізь пекло кривавого світанку, отримав кульове поранення в ногу, переніс дві операції і от, нарешті, вдома. Дарма, що на нозі – апарат Єлізарова, а пересуватися можна лише з милицями – все-таки у рідній хаті і стіни лікують.
…Рік тому Дмитрові приснився сон, нібито він отримує військову форму, їде кудись незнайомими містами й селами, бачить військові намети. А потім у нього стріляють, проте зброя дає осічку. Останній моторошний епізод – прогулянка між могилами – змусив хлопця прокинутися в холодному поту. Примарна війна стала реальністю 9 квітня цього року, коли Дмитра мобілізували до війська. Сон виявився пророчим. З Володимира- Волинського 29-річного солдата повезли на полігон у м. Рівне. Умови проведення військових навчань наш земляк не може назвати нормальними, як і саме проживання: перебої з харчами, брак найнеобхіднішого, в тому числі одягу, спальників, медикаментів.
– Замучені, тижнями немиті, за весь час служби ми всього кілька разів знімали з себе форму. Так само, як і берці, від яких у спеку дуже парилися ноги. А вночі на полігоні ми замерзали від холоду, бо спали в окопах на гілках. Усі поголовно кашляли, а лікування одне – половина пігулки анальгіну. Був «Колдрекс», але цей препарат було неможливо випросити. Добре, що рівненські хлопці-волонтери привозили все необхідне, в тому числі доставляли і передачі з дому, – пригадує невеселі часи Дмитро.
Бійці 51-ї бригади якнайкраще проявили себе в військовому навчанні. До самого від’їзду на Схід, у зону АТО, їм обіцяли, що стоятимуть на західних кордонах держави. Натомість повезли спершу до Дніпропетровська, а звідти – в Донецьку область. Вночі висадили на узбіччі дороги, поблизу м. Волноваха.
– На заваді нашим планам облаштувати блокпост за всіма правилами і нормами став конфлікт з місцевими жителями. Вже на другий день ці люди приїхали до нас і сказали, що вони самі себе захистять і не дадуть нам окопуватися. Фотографували нас, знімали на телефони, а один навіть привіз 4 літра горілки і сосиски, запрошуючи нас випити. Я особисто його прогнав. Командир бригади постійно телефонував генералу, запитуючи, що робити. Той наказував стояти, – розповідає світязянин.
Бійці стояли. На блокпосту, територія якого не освітлювалася, вночі свій свого за два метри не міг побачити. Без окопів, без огорожі з мішків, наповнених піском, зрештою, без правоохоронців, яким належало нести чергування і перевіряти транспорт. На 45 солдат бригади було всього 8 бронежилетів, їх вдягали ті, хто заступав у наряд. Тієї фатальної ночі, 22 травня, першими від рук терористів загинули бійці наряду. Бронежилети їх не врятували, снайпери поцілили їм у голови. З трьох машин, які під’їхали, бойовики цинічно розстрілювали солдат, що перебували в наметі. Комбат навіть з машини не встиг вийти, як йому знесло пострілом півголови. Дмитро Шостак як командир взводу кинувся телефонувати на сусідній, за 3 км, блокпост, надіючись на підмогу. Дарма, рації були вимкнені. Тих солдат, хто вибігав у поле, рятуючись від куль, добивали найманці, які причаїлися в лісі приблизно за півкілометра від блокпоста. Разом з побратимами, живими і мертвими, лежав у полі і Дмитро. Згодом, коли закінчився нерівний бій, побачив, що стікає кров’ю. Ворожа куля наскрізь пройшла через стопу, як з’ясується потім, розтрощивши кістку на 8 частин. Швидка допомога, що прибула на місце події, забирала важких поранених. Дмитра доставив у найближчу лікарню дільничний інспектор міліції, а через кілька годин поранений був уже в Харкові і готувався до першої операції.
Рани на нозі потрохи гояться. За прогнозами медиків, хлопець хоч і нескоро, але таки затанцює. Попереду довготривале лікування: півроку треба носити апарат Єлізарова, потім – гіпс, а ще постійно їздити на медичний огляд до Києва. Нелегкою буде і реабілітація, бо потрібно буде заново вчитися ходити. Дмитро з вдячністю згадує харківських медиків за людяне ставлення і професіоналізм, волонтерів і співчутливих містян, котрі несли в лікарню одяг, харчі і необхідні медикаменти.
– Я знаю хлопців, котрим у медичній картці записали, що травми вони отримали не в бою, а в вуличній бійці. Для чого таке приниження? Щоб не надати статус учасників бойових дій і не виплатити компенсації? Я не претендую ні на яку допомогу, проте вдячний медикам, які вказали в картці, що кульове поранення я отримав під час антитерористичної операції. Реальну підтримку відчуваю лише від простих людей і від волонтерів нашого депутата Степана Івахіва. Останні, до речі, радо відгукуються на кожне моє прохання, безкоштовно відправили мене поїздом з Києва додому і зараз телефонують мало не щодня, – розповідає Дмитро.
Проте нещодавно світязянин зіткнувся з типовим українським бюрократизмом. В банку йому відмовили виплатити страховку за отриману травму, бо запізнився на два дні з візитом до установи. Раніше приїхати він не міг фізично, бо нога у вертикальному положенні затікала і синіла – кров ще дуже погано циркулює. Цю причину працівники банку проігнорували, посилаючись на непорушні норми і правила страхування. Неординарний випадок з пораненим у бою за Україну солдатом, на жаль, не став для них винятком.
Багато часу Дмитро проводить вдома один. Відпочиває перед телевізором, слухає музику, спілкується з друзями і побратимами (звик до їхніх частих дзвінків, а зразу навіть телефон хотів розбити, так діставала надмірна увага). Телевізійних новин Дмитро не дивиться принципово. Каже, там навіть третьої частини правди про те, як живуть і воюють українські військові, не показують. Ідеальна картинка для наївних глядачів – не більше. А ще не може забути брехливих звинувачень, що поширили деякі ЗМІ, на адресу бійців 51-ї Володимир-Волинської бригади, які на момент збройного конфлікту начебто перебували в нетверезому стані. Всі розуміли, що знаходяться в епіцентрі АТО, що нападу від ворога в умовах невизначеності і максимальної незахищеності можна чекати будь-якої миті, тому спиртного не вживали.
Батько Дмитра постійно на роботі, мами немає – померла. На час нашого візиту вдома вже хазяйнувала його молодша сестра Оля – саме приїхала на канікули додому. Допомагає братові, як може. Представники районної влади хоч і не навідувалися до пораненого солдата, проте знають, що він уже вдома і одужує. Олександр Кусько, голова Шацької РДА, вписав ім’я Дмитра Шостака в список тих бійців, жителів району, які після лікування відновлюватимуть здоров’я в санаторії «Лісова пісня». Директор здравниці Віктор Карпук люб’язно погодився надати Дмитрові безкоштовну путівку, запевнивши, що завдяки новим технологіям, які застосовуються в відділенні реабілітації хворих з пошкодженнями органів опори та руху, Дмитро скоро стане на ноги.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
