«Тож сіймо добро, даруймо любов, щоб в нашім житті лиш добрі плоди Господь віднайшов»
(з церковного піснеспіву)
Взявши благословення в архімандрита Арсенія, я вирішила написати про церковний хор, що виховує глибоку прихильність до Церкви та благочестя. Церковний спів впливає і на розум, і на волю, і на серце людини. В Петро-Павлівському храмі с. Світязь – споруді ХІХ століття, яка охороняється державою і законом, завжди здійснювались богослужіння, лунав церковний спів. Ця велика святиня села ніколи не закривалась; у часи гоніння, у війну, розруху в ній відбувалися служби Божі. Вистояла завдяки молитвам священнослужителів, прихожан і відданих парафіян-активістів – Лук’яна Дибалюка, Семена Саковця, Тимофія Панасюка, Адама Семерея, Івана Цвида, Антоніни Дужич, Власа Цвида, Марії Дужич, Наталії Саковець, Івана та Марії Носулічів, які вірою і правдою служили Господу Богу та зробили все для того, щоб у церкві звучало слово Боже. Церковним хором керувала Марія Дужич – глибоко віруюча, трудолюбива жінка. Вона працювала в ланці. Часто втомленою, але завжди з великим бажанням поспішала на службу Божу, і як регент-самоучка всім своїм серцем, всією душею, всіма помислами була разом з хористами. До церковного хору тоді входили Февронія Прасюк, Пелагія Сорока, Наталія Саковець, Лукерія Сахарук, Антоніна Дужич, Іван Приступа, Соломія Цвид, Марія Панасовець, Єва Плейтух, Агафія Цвид, Марія Цвид, Єва Цвид, Ярина Дужич, Іван Цвид, Федір Цвид, Єва Пилиповець, Юхим Сорока, Іван Носуліч, Віктор Положевець, Єва Назарук, Єва Хомич, Олександра Денисовець (1918 року народження), яка проживає в с. Підманове і котра ще маленькою дівчинкою вперше заспівала в церкві. Хочу згадати про Марію Хомич. Її ще молодою жінкою запросив до хору отець Василь Гутовський. Впродовж 40 років вона з великою любов’ю і ревністю до Бога співає в хорі. Славили співом Господа і прихожани з с. Голядин – Катерина Цвид, Параскева Хмизовець, Марія Голядинець, Марія Сіжук, Марія Денисовець, Зінаїда Васенько, які за вісім кілометрів добиралися до святої обителі с. Світязь. Велика їм шана і повага та милість Божа. Ніхто і ніщо не змогло зламати сили духу, глибокої віри цих самовідданих жінок.
Згадаймо заупокійною молитвою отця Федора Шопука, якого пам’ятаємо.
Ми повинні добрим словом згадати ці уроки православ’я і ніколи про них не забувати. А тоді, в ті далекі часи, коли молодим людям заборонялося ходити в храм, коли люди з різних сіл району в заметіль і дощ, в спеку і вітровії поспішали на літургію до церкви, ніяка сила не змогла зламати віри, заборонити обряди хрещення, вінчання, зустрічати Різдво і Великдень. Пройшли сторіччя, та віра в людей укріпилась, вони полюбили Бога всім розумом своїм і тепер поспішають до церкви, де внутрішня будова створює враження єдності з Богом, а церковний спів доповнює духовний світ людини, є засобом молитовного, релігійно-морального виховання віруючих.
З приходом у 1984 році отця Адама Матіюка і матушки Раїси перегорнемо ще одну сторінку із життя церковного хору. Матушка була досвідченим регентом, володіла методикою церковного співу. Церковний хор, до якого входили Ольга Дужич, Любов Прокопчук, Надія Сивоха, Єва Дужич, Андрій Курчак, Марія Бик, Марія Копитко, Любов Голядинець, Микола Пилиповець, Софія Приступа, Зінаїда Сорока, Любов Занюк, Галина Озимок, Василь Озимок (архімандрит Варлаам), Тетяна Дударчук, Людмила Оніщук, Микола Карасюк, під керівництвом матушки Раїси досяг хороших успіхів і був взірцем у районі. Самовідданість цих людей вражає і захоплює й досі, служить прикладом взаємної любові та однодумності. Хористи й досі згадують з великою шаною і повагою матушку Раїсу, те, як ходили на співанки, як переписували і вчили напам’ять твори, засвоювали основні співацькі навички.
З 1999 року, із приходом Василя Дем’янчука (отця Арсенія), для Петро-Павлівського храму починається нова історія. Збільшився потік людей із різних куточків Волинської області, Білорусі до Почаївської ікони Божої Матері, що замироточила. Люди хочуть почути мудре слово, шукаючи в ньому високу Божу правду, щоб вчитися сприймати свою віру всерйоз і отримати благословення від архімандрита Арсенія та його братії – ієромонахів Павла, Харитона, Закхея, Євлогія; дияконів – отця Миколи Бегаса і отця Романа Боярчука, ієродиякона Петра; отців Михайла Марчука та отця Леоніда Горшарука, які щоденно звершують молитви та відправляють численні заказні треби.
У тому, як велично співає хор, велика заслуга не тільки самих хористів, а й незмінного регента Ірини Тищенко, яку божим промислом запросив отець Арсеній. У віці 14 років Ірина керувала церковним хором в Свято-Георгіївському храмі м. Любомль. З великою повагою вона згадує наставника отця Володимира Лиса, а також дідуся Павла Булавка, який 40 років свого життя присвятив служінню церкві, був старостою і навчав внучку церковних заповідей. Навчаючись на четвертому курсі Волинського державного училища культури і мистецтва, Ірина паралельно почала здобувати регентську освіту у Волинській духовній семінарії. 27 червня 1999 року розпочала свою діяльність у храмі с. Світязь, навчаючи співаків основних правил співу. І заспівав хор з новою силою і любов’ю, бо його справа – справа ангельська, висока, свята. Через молитви люди «навчаються Богу» і доповнюють собою живий літургійний досвід. Регент велику увагу приділяє умінню володіти диханням, артикуляції, чистоті інтонування, динаміці. Завдяки її вимогливості, підходу до людей спів хористів проникає в людські серця. Вже перші піснеспіви задають тон наступному часу, служать засобом до збудження благочестивих і молитовних почуттів та думок і в співаків, і в відвідувачів монастиря. Виконуючи самі тексти богослужіння – тропарі, піснеспіви, акафісти, молитви, псалми – ми знаходимо дорогоцінні джерела великої мудрості, благодатного очищення від всіх гріховних падінь. Нехай вони наповнюють і дарують життя сотням чистих струмочків, що живлять землю нашу, і пробуджують душу до кращого мирного життя. Життя без війни, без брехні, без втрат на землі українській.
Співати в церковному хорі – це велика відповідальність, організованість, самопожертва і відданість, яка не зникає роками, а навпаки, утверджується. Співають люди різного віку – за 20 і за 70 років, зі співочим стажем у кілька місяців і десятків років, з різними вподобаннями, сімейним статусом, але із спільною любов’ю до Бога, бажанням приносити людям радість і надію.
До церковного хору з часом приєдналися хористи Любов Бик, Оксана Шопук, Ольга Дибалюк, Марія Слюсарук, Катерина Шопук, Ольга Прасюк, Віра Цвид, Валентина Сакура, Віктор Полінкевич, Вікторія Горшарук, Катерина Копитко, Юлія Диман, Людмила Туровська, Галина Цвид. Всі вони прийшли на клірос, виконуючи свій послух, свої труди, благоговійно і старанно, щоб через спів нести хвалу Богу. Це колектив однодумців, у яких велике серце, розуміння прекрасного, які з першого звуку ведуть людей у світ високого духовного мистецтва. Коли співає хор, оживають у словах і мелодіях життя Ісуса Христа та святих отців.
У дні великого посту Господь жде від нас покаяння, а не відчаю, бо він – опора наша і захист. Як сказано: що робите, все робіть во славу Божу. Тому, отримавши благословення від отця Арсенія, хористи приєдналися до щоденного читання молитви за згодою про припинення кровопролиття, щоб настав мир у нашій славній Україні, щоб Господь укріпив серця своєю благодаттю і допоміг зберегти мир та любов між православними. «Треба так прожити, щоб Богу догодити і спасіння для наших безсмертних душ заслужити!», – говорить архімандрит Арсеній.
Нехай Господь береже і допомагає у житті, дає сили і наповнює серця милосердям та любов’ю, з вірою в серці молитися один за одного. Всім – міцного здоров’я, довгих літ життя під мирним небом України. Хай Мати Божа обдарує земними щедротами. Хай мир і спокій та Боже заступництво запанують у всіх українських оселях. Нехай лунає у православних храмах розумний, стрункий, повчальний, підбадьорюючий і молитовний спів. Щоб звучало з року в рік із вуст священиків «Христос Воскрес», а люди відповідали «Воістину Воскрес». Дай, Боже, дочекатися свята Воскресіння Христового, зажити в мирі, спокої і достатку. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Галина Валентинівна ЦВИД.
Р.S. В свій час я збирала матеріал про Петро-Павлівський храм, мала можливість зустрічатися з представниками церковної громади (нині покійними), завдяки яким отримала багато цікавої інформації. Готуючи теперішній матеріал про церковний хор, довелось поспілкуватись з багатьма людьми. Була приємно вражена, як небайдуже ставляться вони до життя церкви. Вдячна Марії Хомич, Марії Сахарук, Феодосію Носулічу, Зінаїді Ягодинець за надану допомогу. Хочеться вірити, що роботу з написання історії Світязької церкви ми продовжимо. Для того, щоб наші нащадки черпали вічні скарби з духовного джерела села.
