Світязянин Василь Цвид, що працює в рятувально-водолазному відділенні «Шацьк», 28 років свого життя присвятив рідкісній професії водолаза-рятувальника. Його робота зовсім позбавлена романтики і нашпигована реальними загрозами для життя, а за сумою факторів ризику навіть є небезпечнішою за роботу космонавта. Адже кожне занурення – це випробування: на сміливість при порятунку людських життів, на вміння опановувати себе у форс-мажорних обставинах, на безстрашність, коли дивишся в вічі смерті. Та Василь Адамович не вважає себе випадковою людиною у рятувальній службі і з нагоди свого 50-річчя, яке відзначив 26 березня, розповідає про те, як дитяче захоплення стало справою всього життя.
Як зізнається ювіляр, його дитинство пройшло біля води і в воді, бо батьківська хата стояла на самому березі озера Світязь. На літніх канікулах найбільше любив плавати і пірнати, вивчати озерні глибини, милуватися заростями височенних водоростей. Вже тоді мав найпростіше водолазне спорядження: маску, трубку, ласти і навіть спеціальний костюм. Після армії (служив, до речі, у військово-морських силах) закінчив спортивну водолазну школу і з 1985 року став працювати водолазом на Шацькій рятувальній станції. Структура то функціонувала, то ліквідовувалася, змінювалося її призначення, утім, завдання водолаза Василя Цвида лишалося тим же: рятувати на воді людські життя і запобігати трагедіям. Що він і робить впродовж майже трьох десятків літ. Багатьох вихопив зі смертельних обіймів штормового Світязя, немало бачив і непоправних трагедій. Пам’ятає рятувальник ніч, в тишу якої увірвалися крики людей, що кликали на допомогу. Виявилося, що посеред озера перевернувся і потонув катамаран. З чотирьох людей, які несамовито боролися зі стихією, трьох Василь Адамович врятував. Пощастило минулого літа і 14-річним хлопцям, низького човна яких вже заливало хвилями посеред озера.
– На Світязі треба бути дуже обережним, бо озеро бурхливо реагує на зміну погоди: за лічені хвилини штиль перетворюється на шторм з 1,5-метровими хвилями. Не можу зрозуміти безпечності відпочиваючих, які запливають на велику віддаль від берега на матрацах, легких гумових човнах чи тих же катамаранах. Часто бувають напідпитку, з маленькими дітками, – розповідає Василь Цвид.
Найтяжча робота для Василя Адамовича – це пошук потонулих, спілкування з їхніми родичами, які до останнього сподіваються на диво. Холоднокровно і спокійно рятувальник знаходить вихід і з непередбачуваних ситуацій під водою. Адже якщо з ладу вийде бодай якесь обладнання чи на шляху водолаза стане перешкода у вигляді водоростей чи рибальських сіток – рятувати доведеться вже самого рятувальника. Максимальна глибина, на яку занурювався Василь Цвид, – 20 м. У Голоднецьку западину – найглибше місце озера Світязь (58 м) – не ризикував пірнати, бо це дуже ризиковано та екстремально. У час затишшя в роботі водолаз навчився помічати красу підводного світу – особливо неповторним він є на початку літа, коли в воді найкраща видимість. Там, під товщею озерної води, є на що подивитись! Іноді Василь Адамович потрапляв у зграю риб – окунів чи плотви, відчуття від цього неймовірні. Бачив, як обережно поводиться риба лящ, де ховається вугор. Колеги розповідали і про 3-метрового сома. Можна навіть до вивчення історії долучитись: побачити і речі старовини, і снаряди, які лежать на дні з років війни.
Під водою все грає роль: хороший костюм, дихальний апарат і обов’язково хороше здоров’я та фізична підготовка. Василь Адамович не хвалиться, але на обласних змаганнях не всі молоді колеги змогли пропливти 50 м, пірнути на глибину 6 м, віднайти на дні манекена і повернутися з ним назад. А він чудово з усім справився.
Спокійним, врівноваженим, емоційно стійким Василь Цвид є не лише на роботі, а й вдома. Дружині Тамарі з ним легко й надійно, от тільки до постійних небезпек жінка не може звикнути. Подружжя не шкодує, що троє їхніх синів не виявляють бажання йти по батькових стопах. Старший Олег працює в прикордонній службі, середній Богдан – у податковій міліції, молодший 13-річний Владислав – учень Світязької школи. Бо хоча робота водолаза сьогодні набагато полегшена завдяки сучасним технологіям, утім, на поверхні все-таки спокійніше!
Ювіляра – з 50-річчям!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
