Головна Життя Шацькі стежки Героя Небесної Сотні

Шацькі стежки Героя Небесної Сотні

1402

В неділю минуло 40 днів з того часу, коли мучениками за правду покинули цей світ Герої Небесної Сотні. З’ясувалося, що життєва біографія одного з них – волинянина Едуарда Гриневича – пов’язана із Шацьком. У селищі живе його рідна тітка Ганна Тітяєва і двоюрідна сестра Світлана Гошовська. Зустрівшись і порозмовлявши з сестрою, взнала багато цікавого і незвичайного з життя її брата – нашого волинського героя, якому 31 травня мало виповнитися 29 років. Вважаю своїм обов’язком поділитися почутим із читачами. Бо герої не вмирають.

Едуард молодший за Світлану, мешкав неблизько від Шацька – у селі Деревок Любешівського району. У кожного своє життя, тому особливо тісного контакту між братом і сестрою не було. Едуард як чорнобилець часто відпочивав із сім’єю в санаторії «Лісова пісня», тоді ж і зустрічався з шацькими родичами. Зрідка шачани гостювали на Любешівщині.

– Він був дуже спокійним, врівноваженим, добрим і тактовним. Нікому нічого не доказував, просто цілеспрямовано робив свою справу. Великий інтерес проявляв до комп’ютерів, мобільних телефонів – ремонтував їх, реалізовував. Здобув вищу освіту, відкрив власний бізнес. Зустрічався з дівчиною. Замість того, щоб гуляти в нього на весіллі, ми поїхали на похорон… – з сумом розповідає Світлана.

Мати Едуарда Світлана розлучена з батьком, постійно на заробітках, бо в селі роботи немає. На її утриманні – старенькі батьки, бабуся і дідусь Едуарда. По суті, вони й виховали внука, а тепер найбільше тужать за ним. Дорікають собі тим, що вони живуть на світі, а його, молоденького, найріднішого, уже немає. Дідусь усе повторює: «Якби вернути час, я б його не пустив на Майдан». Бабуся час від часу заходиться розпачливим плачем, постійно ходить на могилу. Їй навіть сон приснився, начебто приходить додому внук, а вона падає і кричить: «Едіку, я піду до тебе!». Покійний на це відказує: «Тобі ще не пора». 

Едуард був дуже ідейною і з гострим почуттям справедливості людиною, тому на Майдан приїздив тричі. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого, ночував у тітки. 19 лютого потрапив під воду із брансбойта. Ввечері висушив одяг, взуття. Вдосвіта, коли ще родичі спали, випив чаю, написав записку і вирушив на Майдан. О 10 год. 25 хв. на восьмій барикаді, що по вулиці Інститутській (тепер вул. Героїв Небесної Сотні), куля снайпера обірвала його молоде життя.

О 12.00 год. страшну звістку про смерть Едуарда повідомили по телефону і його шацьким родичам. Далі для них усе було, як уві сні: моторошний похорон, труна з покійним, яку несли однопартійці покійного (Едуард був членом ВО «Свобода»), море зовсім незнайомих людей, які приїхали провести героя в останню путь. А потім почали з’являтися подробиці, пов’язані з останніми днями, годинами і хвилинами активіста Майдану. Про те, що він встиг перед смертю попрощатися з усіма найріднішими, про його останній запис на сторінці у соцмережі «ВКонтакте» від 19 лютого: «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов’ю, Україна». А ще Едуард переслав у рідний Любешів власний щоденник про події на Майдані. До речі, відредагований текст особистих записів хлопця надіслано і його шацьким родичам. Світлана Гошовська вже його прочитала. Щиро, відверто, правдиво написано – колись щоденник її брата доповнить історію революційних подій у центрі Києва. Поки що інформацію не оприлюднюють, аби запобігти неоднозначному трактуванню поданих фактів.

25 березня Любешівська районна рада присвоїла звання «Почесний громадянин Любешівського району загиблому Герою Небесної Сотні Едуарду Гриневичу. На сороковини знову було море людей, в храмі – щирі заупокійні молитви, на могилі – живі квіти. Родичі отримали вагому грошову допомогу від влади, благодійних фондів, підприємців, простих людей. Утім, ніколи вже не побачать вони усмішки свого сина, брата, внука, не порадіють його успіхам, не обнімуть, не поцілують. Їхня трагедія – це наша спільна трагедія. Спочивай з миром, Герою. Україна про тебе не забуде.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.