Школа для вчительки була і залишається джерелом життєвої премудрості

За плечима – десятки шкільних випусків, тисячі проведених уроків і сотні прочитаних книг. 9 жовтня з таким от багажем відзначила свій ювілей мудрості Катерина Панасівна Боярчук, вчитель зарубіжної літератури та основ християнської етики ЗОШ І-ІІ ст. смт Шацьк. Школі, якій присвятила майже 40 років свого життя (наступного року святкуватиме ще один ювілей!!!), Катерина Панасівна завдячує не лише всіма своїми про­фесійними здобутками, але й тим, що саме в її стінах осягнула закони людської премудрості, які навчили любити Бога, ближнього і виходити переможцем з будь-якої непростої життєвої ситуації.

Народилася Катерина Панасівна у селі Куснища Любомльського району в багатодітній сім’ї простих трудівників-кол­госп­­ників. Батьки, які самі не мали повноцінної освіти, дали можли­вість вивчитися в університетах усім своїм трьом дітям. Сама Катерина пішла до школи рано – 6-річною дівчинкою, оскільки вміла і читати, й рахувати – нав­чи­лася біля старших брата і сестри. До сих пір Катерина Панасівна згадує той час із вдячністю до своїх батьків, нині, на жаль, покійних. Тато і мама не доз­воляли дітям пропускати уроки в школі, навіть з такої поважної причини, як випасання худоби. Відкладали всі до­машні справи і йшли самі пасти корів, а дітей відправляли на навчання. Наука давалася Катерині легко, особливо лю­била уроки російської мови і літератури, які викладала вчитель від Бога Лариса Федорівна Зайцева. Вона гарно розмов­ляла російською, вміла зацікавити учнів і прищепила їм любов до книги.

В 1972 році Катерина Боярчук всту­пила до Луцького педінституту ім. Лесі Українки на факультет «Російська мова і література». Відразу після закінчення прийшла на роботу у Шацьку восьмирічну школу, де трудиться й донині.

– Педагогічної майстерності я вчилася у директора школи Ростислава Івановича Митчика – вимогливого, строгого і водночас мудрого й людяного. До сих пір не лише пам’ятаю його повчання, а і йду з ними по життю. Завжди говорив: «Краще попередити помилку, як її виправити». Часто відвідував уроки, особливо молодих учителів, вказував на помилки, хвалив за успіхи. Нас, філологів, учив працювати на випередження. Щоб учні, скажімо, краще написали диктант, потрібно було попра­цювати зі складними словами, які зустрічаються в тексті, повторити всі необхідні правила – тоді оцінки приємно б ди­вували вчителя, – Катерина Панасівна згадує перші роки роботи.

Коли молодою, в 45-річному віці, померла мама, здавалося, що життя скінчилося. Утім, воно таки тривало, найріднішу людину спершу замінила старша сестра, а потім свекруха. На 4 курсі інституту Катерина Панасівна вийшла заміж за свого земляка – жителя села Куснища Миколу Петровича Боярчука. Друга мама часто приїжджала до сина й невістки у Шацьк, допомагала, повчала. Її повчання були мудрими і зовсім не нав’язливими. «Ти слухай мене, Катю, а роби по-своєму», – все примовляла. Ка­терина Панасівна довго дивувалася цим словам, але з роками зрозуміла, що кожна фраза свекрухи не лише не забулася, а глибоко відклалася в пам’яті і щоразу вказує їй вихід зі складних життєвих ситуацій.

Робота вчителя нелегка, особливо філолога, на плечі якого лягає ноша читання новинок літератури, перевірки зошитів, написання конспектів. Багато було недоспаних ночей, відірваних від сім’ї і дітей днів. Утім, про свій вибір професії Катерина Боярчук ніколи не шкодувала. Важко було, коли в школах відмінили предмет російської мови і літератури і ввели зарубіжну – не було під­ручників, доводилося багато часу проводити в бібліотеці, готу­ючись до уроків. Далі – знову зміни, зарубіжну літературу зміню­вала світова, всесвітня, щороку в шкільну програму вводилися нові твори для читання.

– Коли я прийшла на роботу, довго дивувалася небажанню учнів читати. І лише тепер, пропрацювавши десятки років, я зрозуміла, що попередні учнівські покоління ще були досить начитаними й ерудованими. Теперішні ж учні, за винятком одиниць, не читають взагалі. Через їхню голову проходить так багато, часто непотрібної, інформації з телевізора та комп’ютера, що на книгу просто не вистачає сил. Це велика біда сьогодення. Пригадую, з яким задоволенням я колись перевіряла учнівські творчі роботи, скільки у кожній було індивідуальності, неповторності, особливого погляду на проблеми. Зараз – майже все списується з Інтернету,  – вчи­телька ділиться шкільними проб­лемами.

Зате учні дуже полюбляють ті уроки педагога, на яких усім кла­сом обговорюють проблемне питання певного твору. Диску­тують, наводять цікаві аргументи, відстоюючи власну думку. Для прикладу, одні виправдовують вчинок сина Тараса Бульби Андрія з одной­менного твору Миколи Гоголя, який через свою закоханість у полячку зрадив ба­тьківщину, бо ж любов – це найвища цін­ність; інші засуджують. «А ви як ду­маєте?» – цим запитанням і відповіддю Катерини Панасівни зазвичай закінчу­ється будь-яка гаряча дискусія. Адже слово цього вчителя для учнів – завжди авторитетне і сповнене мудрості.

В школі, окрім зарубіжної літератури, Катерина Панасівна викладає ще й основи християнської етики. Розповідає, що не лише навчає дітей Слова Божого, а й порушує питання моралі, доброти, любові до ближнього на прикладі життя Ісуса Христа. Радіє, коли учні під впливом почутого на уроках менше ображають одне одного, демонструють терпіння, смирення, вчаться пробачати.

В різні періоди життя школи довелося працювати ювілярці. Раніше класи були великими – до 25 учнів, а зараз є й такі, в яких навчається 5 діток. Утім, навчальний заклад завжди був і залишається одним із кращих у районі серед шкіл І-ІІ ступенів. Діти займають призові місця на олімпі­адах, випускники вступають до престиж­них середніх спеціальних і вищих нав­чаль­них закладів. Єдине, що турбує вчителя, – це з кожним роком складніша шкільна програма. Раніше батьки просили Катерину Панасівну не шкодувати учнів, залишати після уроків, якщо не засвоїли нової теми. Зараз кажуть: хай навчаються, як можуть, аби були здоровими і не перевтом­лю­валися.

Завжди приємно вчительці зустрічатися зі своїми випускни­ками, особливо тими, які зуміли себе реалізувати і багато чого добилися в житті. Як потішило вчительку те, що її колишні учні під час зустрічі самі запропонували зробити ремонт класу! Немало з них пішло по стопах улюбленого педагога. Всі знають учителя початкових класів ЗОШ І-ІІІ ст. смт Шацьк Людмилу Трохимівну Зуб – висококваліфікованого фахівця і гордість школи. Це учениця Катерини Панасівни.

Багато сил і часу відбирає в ювілярки школа, і недаремно – заклад віддячує їй повагою колег-учителів, любов’ю теперішніх і колишніх учнів, цілим арсеналом обласних і районних грамот, заслуженим званням старшого вчителя і вищою категорією. Проте найбільшим життєвим здобутком Катерини Боярчук є її сім’я: чоловік, донька Оксана та син Андрій із сім’ями. Подружжя живе у мирі й злагоді, тішиться трьома внуками: Олегом, Юлею і ма­леньким Ромчиком. Вміють і працювати, і відпочивати – неодмінно в родинному колі. Озираючись на літа, що минули, ювілярка щаслива, що так багато встигла зробити. Проте ще більше всього вона запланувала на близьке майбутнє. Нехай же все їй вдається, доля радує щедрим довголіттям і багатим урожаєм хороших справ!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.