Головна Культура В народних піснях “Острів’яночки” – усі переживання та відчуття

В народних піснях “Острів’яночки” – усі переживання та відчуття

1886

Щедрий на талановитих людей наш край. Багато його жителів закохані у народне мистецтво, бережно вишукують, знаходять і зберігають музичні та пісенні перлини, примножують духовну скарбницю, доносять її багатство до широкого слухача.

До таких талановитих належить фольклорному аматорському колективу «Острів’яночка» клубу села Острів’я. Заснований цей колектив порівняно недавно – у 2004 році місцевим завклубом Карамач Валентиною Олексіївною. Разом із нею постійними учасниками колективу є ще семеро острів’янських соловейків – Ольга Бакун, Олександра Катеринич, Галина Кузьмич, Євгенія Шульга, Віра Сендер, Ольга Шульга, а також єдиний чоловік в колективі – завідуючий сільської бібліотеки Василь Прилепа. Звучні дзвінкі голоси учасників ансамблю здатні зачарувати слухачів з перших нот, проникати до кожного серця та залишати там надовго приємні враження і спогади. В репертуарі колективу – здебільшого народнопісенні твори, старовинні пісні, відтворення календарних та звичаєвих обрядів, що підкреслюють індивідуальність нашого регіону. Виступаючи на багатьох сценах району та області, «Острів’яночка» стала справжнім пропагандистом кращих зразків народної творчості, демонструючи автентичний фольклор села на різноманітних святах, фестивалях та конкурсах.

– Мабуть, гарні голоси нам усім передалися у спадок, – каже Валентина Карамач. – Бо у кого не візьми – чи то мати, чи то батько мали дуже потужні та особливої чистоти голоси. До того ж, спеціальної музичної освіти ніхто з нас не має, лише Олександра Катеринич, котра вчилася трохи музичної грамоти в педагогічному інституті та 8 років вчила музики дітей в школі, дуже допомагає мені. А чого саме давні пісні збираємо та виконуємо – бо тепер їх дуже мало лишилося, а молодь українськими народними піснями, особливо обрядовими, взагалі мало цікавиться. Боюсь, що не стане нас, то не буде кому передати усю ту духовну спадщину, що так цінували наші попередні покоління. Щоб виконати на сцені якусь нову пісню, йдемо до найстаріших жителів села, просимо їх навчити тої чи іншої пісні, яку не зовсім добре знаємо, або слухаємо і переймаємо притаманну тільки нашому регіону манеру виконання відомих народних пісень. Хоч кожен з учасників колективу знає дуже багато пісень, бо вони весь час йдуть з нами по життю. Більшість народних пісень знайомі нам ще з раннього дитинства, бо люди наші співали завжди і всюди. Якщо влітку о дев’ятій годині вечора над селом починала лунати пісня, то всі знали, що то жінки з льоноланки закінчили роботу. Якщо пісня починала звучати об одинадцятій годині вечора, то це було знаком того, що доярки уже подоїли корів і йдуть додому. Ще стараємося до дрібниць на сцені відтворити, показати, як колись відбувалися різноманітні обряди, звичаї, що супроводжувалися піснями.

Вдячні жіночки за музичний супровід колишньому директору районного Будинку культури Степанові Денисюку, котрий щоразу навідувався не тільки на концерти, а й на репетиції.

Розпочинається кожен рік для «Острів’яночки» виступами на сцені районного Будинку культури, де збираються колективи з усього району на фестиваль колядок та щедрівок. З кожним роком в селищі збільшується кількість шанувальників цього колективу, бо після виступів шачани щоразу просять заспівати і в їхніх домівках. Валентина Олексіївна каже, що іноді за день не можуть обійти усіх, хто запрошує їх колядувати. Та й у селі майже жоден святковий захід не обходиться без «Острів’яночки», бо треба й на 8 Березня підготувати концерт, і на День Перемоги, а ще й на Купала, святкування якого нещодавно започаткували біля рідного Острів’янського озера. Виступати запрошують і перед воїнами-інтернаціоналістами, і перед одинокими людьми, для яких організовують зустрічі соціальні працівники. Доводилося навіть співати на святкуванні 80-річчя односельчанки, яка дуже полюбляє українську пісню. 

Хто бачив і чув виступ колективу хоч раз, одразу звертає увагу на яскраві та самобутні костюми – ткані та вишиті різнобарвними яскравими нитками спідниці, фартухи, сорочки… Як розповідає Валентина Олексіївна, увесь старовинний одяг вони відшукали у місцевих жителів, своїх батьків, дідів та бабусь. А чоловічій сорочці, яку вдягає на виступи Василь Прилепа, більше ста (!) років, хоча виглядає вона немов нова – чорно-білі кольори не втратили своєї насиченості навіть за сторіччя! Правда, з жіночими вишитими сорочками була проблема, бо ж багато з них було втрачено (місцеві бабусі заповідали хоронити їх у святкових сорочках, тих, які самі ж вишивали та в них ішли до вінчання). А контрасні яскраві кольори, за словами пані Валентини, іноді навіть непоєднувані, здавна використовували місцеві майстрині для оздоблення різноманітних виробів.

Потяг до старовини, до збереження культурних традицій відображений і у діяльності любительського історико-етнографічного об’єднання села. Як наслідок – зібрані та оформлені в невелику, але цінну експозицію знаряддя ткацтва (від коврітки до верстата),  котра розміщена  у сільській бібліотеці.

Попри все, мріють люди села Острів’я про те, що і їхній сільський клуб буде врешті-решт відремонтований, бо ж саме приміщення, побудоване ще у 1953 році, жодного разу так і не бачило капітального ремонту. Як і завклубом, так і жителі села сподіваються на підтримку у вирішенні цієї проблеми благодійного фонду «Патріот Волині», який забезпечив заклад культури вікнами та дверима (їх поки що не замінили), бо чекають, що Степан Івахів, депутат Верховної Ради, все ж виконає свою обіцянку і допоможе відремонтувати приміщення. 

І хоч учасниці «Острів’яночки» в більшості мають поважний вік, та в душі вони завжди молоді, бо пісня дає їм сили і наснаги далі жити і творити. Вони переконані, що лише ті пісні сприймає розум та душа, які пройняли людське серце. Тож бажаємо колективу, щоб їхні пісні, наповнені духом рідної землі, з великою любов’ю оцінювали вдячні глядачі.

Віта ШЕПЕЛЯ.