Доля 51-ї ОМБР все далі котиться за горизонт. Військову частину, найбільшу за чисельністю у Збройних силах України, продовжують знищувати! У вікнах ЦВК ще не згасло світло, а недолугі воєначальники з новим натхненням вершать свою чорну справу!
Про це – тривожні роздуми Романа Мартинюка, волонтера 51-ї бригади.
51-у окрему гвардійську Перекопсько-Харківську Празько-Волинську ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізовану бригаду Верховний Головнокомандувач вирішив добити? Я постійно запитую себе: чому? Чим так допекли рядові солдати та офіцери керівнику держави? За 5 місяців війни частина втратила більше людей, аніж є тих, хто може напам'ять вимовити повну назву 51-ї ОМБр. Розумію, це не аргумент для помилування. Але які аргументи для знищення?
Через поквапливу вказівку президента про розформування стан справ у 51-й бригаді нині гірший, аніж після обстрілу "градами"…
– На полі бою було легше, – скаже більшість офіцерів. – Є наказ – виконуємо! Ворог знаходиться у тому напрямку. Ми знаємо, що від них чекати. І ми маємо чим відповісти. Але, виявляється, "вдома" ворогів ще більше! І стріляють вони не з БМ-21. Вони стріляють пером, стріляють у спину, стріляють без попередження, обирають навмання, приходять несподівано!
Командувач Сухопутних військ України, до складу яких входить 51-а ОМБр, сумнозвісний генерал Пушняков, за ПОВНОЇ підтримки президента Порошенка добиває в бригаді тих людей, яких не вбили "градами". Цілеспрямовано та методично знищує кадрових офіцерів та мобілізованих солдатів. Бригаду ріжуть по-живому.
Мобілізованих солдатів та офіцерів після 20-тиденних відпусток групами "зливають" у інші військові бригади, для них "чужі", в яких вони ніколи вже не стануть по-справжньому своїми.
Такою була бригада ще рік тому…
Кадрових солдатів та офіцерів гноблять пошуком мобілізованих, гвалтують за втрачене майно та зброю, пригнічують звітами й рапортами. Майже кожен із них – матеріально відповідальний. Майно було – майна немає. Поясни, звідки прийшло, якого кольору, кому віддав і чому воно зникло? Сотні тисяч гривень – баласт одних, мільйони – проблеми інших.
Сьогодні кожен ревізор, немов шакал, кидається на горло людей, які живими повернулись із пекла, і готовий просто загризти жертву за смердючі матраци та гнилі берці! Сьогодні військова прокуратура задля повної перевірки збирає вичерпні дані від усіх більших та менших добродіїв, які купували для 51-ї ОМБр речове майно, бронежилети, запчастини, рації… Зібрані "аргументи" стають прокляттям для тих, хто свого часу це добро отримав. Це сьогодні, коли іще триває війна, прокуратура вилучає ТРУСИ, ШКАРПЕТКИ, МАТРАЦИ, ФУТБОЛКИ, БРОНЕЖИЛЕТИ – на ЕКСПЕРТИЗУ!!! З метою перевірки їх на якість та відповідність нормам?
Захисники закону взялися із неабияким ентузіазмом досліджувати те, що по краплині стікалось у бойових умовах для потреб солдатів, чия форма і взуття розлізлось у перші тижні! Де були органи в той момент, коли це все добро військова частина отримувала? І де вони були, коли солдати воювали в шортах і капцях?
А військова техніка? А запчастини? А радіостанція, оптика тощо? Усю більш-менш боєздатну техніку виривають із частини, залишаючи тільки те, що саме не їде. Із таким кардинальним "переоснащенням" нова 14-та бригада дістане назву СУХОПУТНО-ПІШОХІДНА бригада.
Прокотити б у цій машині ревізора! З вітерцем! У зону АТО!
Речове майно, яке вдалося врятувати від вибухів і вогню, теж планомірно вилучають. За такого підходу наступні військові частини, які в черзі на жертвоприношення, самі все спалять в зоні "АТО", щоб не дісталось ворогам! Для чого було все рятувати, носити, зберігати і тягнути додому – щоб тут на місці усе забрали?..
Бойовий дух із бригади вивозять автобусами та вагонами. Люди, які могли б знову стати в стрій, стають жертовними пішаками в кістлявих руках пушнякових. Вони набули прикрий досвід війни з сепаратистами, стали бойовими друзями, а тепер генерали завдають їм черговий удар у спину.
Фінансові "показники" звести докупи взагалі нереально. Війна вносить свої невблаганні корективи. Як сплатити зарплатню загиблому, якщо не відомо, коли він загинув? Як заплатити АТОшні пораненому, якщо невідомо, в якому він госпіталі? Що робити з полоненими, якщо сепари гроші відберуть? Коли воїн пропав безвісти – він ще служить чи ні? Якщо солдати "під слідством" – вони герої чи зрадники? Якщо командира вбито, хто напише наказ на дезертира? Якщо офіцер у Лугандоні – як виписати на нього доручення, де взяти його підпис і як йому цей документ передати? Та й нах воно йому потрібне, йому б живим вернутись…
Про відпустки мовчу. Скільки ще ДУРНИХ запитань виникне у слуг ЗАКОНУ до людей, які своїм життям цих слуг також захищали?
Спочатку президент по-дурному розформував бригаду, а потім надумав зустрітися з її героями…
Сьогодні жоден у частині не хоче й чути про якусь документальну допомогу! Мовляв, мене й за минуле вже довічно посадять! Цим самим держава свідомо вбиває моральний дух не тільки військових, а й усіх людей доброї волі, які вилазили зі шкіри, щоб притягнути на поле бою бодай якийсь "подарунок". Недовго залишилось – нам ще припишуть кілька кримінальних справ: солдат загинув унаслідок використання ПНБ невстановленого зразка, якого в нього не повинно було бути! Папір витримає. А серце людей? Терпіли хамство хамовитого президента, то потерпимо й освіченого?
Кримінальні справи, КРУ, ВСП, прокуратури, ОК Північ, Сухопутка, ГШ – сотні і тисячі людей при посадах із контролюючими функціями. Казнить нельзя помиловать?
Окремий "респект" військовій медицині! Госпіталі по всій Україні переповнені пораненими. Їх лікують. Волонтери доглядають. Поки лікують – є надія на одужання. Найгірший момент наступає потім – ВЛК, висновок, довідки, діагнози, обмежено придатний, непридатний у військовий час… бла-бла-бла. Словесна еквілібристика термінів і діагнозів може покласти в могилу здорового, не те що пораненого.
Це добре, якщо солдат із Волині лежав у госпіталі в Луцьку. А уявіть – проживає у Франківській області, лікували в Одесі, поранили в Луганську, військова частина у Володимирі. Без руки, без ноги, на милицях, без грошей, без довідки… виберіть найгірше! І таких випадків сотні, тисячі.
Сьогодні 51-а ОМБр замість реанімації заживо рухається в морг. Замість відновлення боєздатності частина самознищується! Замість тренуватись у стрільбі – солдати щоденно стоять у чергах по довідки: військкомат, госпіталь, бригада, прокуратура. Всі втомлені, озлоблені, паралізовані ненавистю до країни, яку повинні захищати!
Коли цих хлопців тупо кидали під кулі й на міни – навіть без броників і касок ! – де був дядько прокурор?..
Дякуємо, пане президенте. Ми вже живемо по-новому. Стільки приниження і сорому на нашій древній землі не було сотні років. Ніколи в історії Волині воїни не поверталися додому осоромленими. Я це кажу про живих.
Мовчу про полонених, на яких ви забили. Мовчу про загиблих, на чиїй крові ви стали однотуровим. Мовчу про сиріт, яких Пушняков, як він заявляв солдатам після Волновахи, роздасть по сусідах. Мовчу про ненароджених, яких нікому буде народити…
Солдати після смерті потрапляють у рай, бо в пеклі вони вже побували… Під Волновахою, Червонопартизанськом, Савур-Могилою, Іловайськом…
Пане президенте! Стати на коліна і просити у людей прощення – непросто, я розумію. Та якщо обрано шлях на приниження героїв – Бог вас судитиме.
Роман Мартинюк, волонтер, Волинь
