Головна Право Жінки-слідчі: “Чоловіки сильніші, а ми відповідальніші!”

Жінки-слідчі: “Чоловіки сильніші, а ми відповідальніші!”

1413

Якби побачила на вулиці цих тендітних дівчат не в формі, ніколи б не вгадала, де вони працюють. Лише уважні погляди і впевнена поведінка видавали, що сфера їхньої діяльності – більш ніж серйозна. З 12 березня минулого року дівчата працюють у Ша­цькому РВ УМВС: Олена Костюк – слідчим, Юлія Демих – інспек­тором слідчого відділу по затриманих.  Збір первинного матеріалу, чергування, огляд місця події, опитування потерпілих і обвину­вачуваних, запити, експертизи, слідчі експерименти, а ще кропітка робота з документами, координація дій оперативних працівників – усього, що входить у їхні обов’язки, відразу й не перелічиш.

Олена і Юлія лише рік тому закінчили юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого Харківського національного універ­ситету. Так склалося, що навчалися в одній групі, жили в одній кімнаті і за студентські роки стали подругами. У цивільному ВНЗ, на відміну від військового – зі строгою дисципліною і суворим режимом дня – дівчатам ніщо не нагадувало про будні право­охоронців. Лише тоді відчули, що легко не буде, коли разом з хлоп­цями і нарівні з ними проходили курс молодого бійця: здавали фізичні нормативи, вчилися стріляти, осягали техніку рукопашного бою. Проте зараз вони не шкодують, що замість монотонно-рутин­ної, затуманеної статтями й кодексами роботи юриста отримали таку, на якій нудьгувати ніколи. Спочатку робота видавалася дівчатам цікавою і, незважаючи на ризик, дещо романтичною. Ну хто ж з нас не захоплювався винахід­ливими й розумними «опе­рами» і «мен­­тами» з найпо­пуляр­ні­ших кінофільмів! Та після перших виїздів на місця, де скоювалися злочини і правопорушення, роман­тика відійшла на задній план.

– Відразу після сигналу тривоги ми виїжджаємо на місце пригоди. Виходимо з робочого кабінету – з зачісками, в спідницях, туфлях на підборах, одягаємо каску, бронежилет – і ми вже не дівчата, а працівники слідчого відділу. Причини виїздів різні: сімейні дебоші, крадіжки, пограбування, бійки. Коли затримуємо людину, намагаємося керуватися здоровим глуздом, а не емоціями, бо ж, по суті, вирішуємо її долю. Обвинувачені теж бувають різні, і часом доводиться вдавати з себе злого слідчого. Особливо багато роботи мали влітку, коли разом з населенням Шацького району зростала кількість мисливців за легкою наживою, – пригадують найяскравіше з робочих буднів Олена і Юлія.

Важко дівчатам звикнути до людського горя, насильства, страж­дань, з яким постійно стикаються, і особливо до огляду трупів, що теж входить у їхні службові обов’язки. Робочий день у них – не­нормований, часто не мають ні вихідних, ні святкових днів. Після колосального навантаження на роботі кожна відпочиває по-різному. Юлія Демих вже одружена і живе з чоловіком у с. Положево. Зіз­на­ється, що в його товаристві найкраще лікуються стреси і забу­ваються неприємності, пов’язані з роботою. Ще Юлю підтримує тато Олександр Степанович, який, до речі, теж працює в правоохоронних органах і є прикладом для доньки. Олена Костюк родом з м. Лю­бомль, звідки щоранку доїжджає в Шацьк на роботу. Біля телевізора, а ще в компанії з друзями знаходить розраду після нелегкої роботи.

Багато хто каже, що пошук істини в заплутаних обставинах кримі­нальних справ – не для слабкої статі. Чоловіки ж – сильніші, мужніші, витриваліші.

– А ми відповідальніші і більш психологічно підковані! Часом саме м’якістю і вмінням знаходити спільну мову з затриманими чи жертвами добиваємося потрібного результату розслідування, – не здаються дівчата, доводячи, що робота в слідчому відділі – їхнє покликання.

Їх, жінок-слідчих, спершу лякало те, що працювати прийдеться в чоловічому колективі. Як сприймуть їх чоловіки, як зреагують на прохання допомогти? Тепер ці страхи позаду. Колеги розуміють, як нелегко молоденьким працівницям, що роблять свої перші кроки як слідчі, тому вчать, вказують на по­милки, під­три­мують. А днями вели­ким дружнім колек­тивом привітають своїх красунь з 8 Березня і річ­ни­­цею роботи в слідчому відділі Ша­ць­кого РВ УМВС. Бо їхня присутність у пра­воохоронному органі – це що­ден­не свято, їхні усмішки – це завжди гар­ний настрій, їхні методи роботи – заклик до людяності й толеран­т­ності.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.