Добро ці люди творять у житті: піклуються, виховують, навчають, бо про майбутнє дбають кожну мить і освітянами усі їх називають. Хай будуть вдячні Вам і діти, і батьки, гідно оцінить вашу працю і держава, і хай надалі завжди вам щастить у пошуках, у злетах, в добрих справах! А ще пригадались рідні слова минулих років: школо моя ти прекрасна, Світязька школо моя, згадка про тебе не згасне, де б не знаходилась я.
Ось і пройшло свято зустрічі випускників 1977 року Світязької середньої школи. На жаль, не всі випускники навчального закладу змогли на ньому побувати, адже свято було чи не найцікавішим за останні роки. Флешмоб у минуле провели онука нашого однокласника Василя Озимка та вчитель географії Ніна Дужич. Тепла, зворушлива зустріч з дитинством та юністю. Ми поринули у безтурботні і щасливі дитячі літа, кожен пригадав улюблений предмет і вчителя, цікавий епізод із шкільного життя. В нашому серці пробудилось те, що не повторюється і не забувається. У цей момент ми зрозуміли, що життя – це мить. Здавалось, що недавно закінчили школу, а вже стоїмо на порозі пенсійного віку. І як з’ясувалось, дечого й не встигли ще зробити, сказати, відкрити свої почуття.
З різних причин ми не зустрілися усім класом. Адже багатьох учителів і дев’ятьох однокласників уже нема серед нас – вони відійшли у вічність.
Випускники дякували вчителям, які вели їх країною знань у незвіданий світ. Птахи розлітаються та незримими нитками їхні серця прив’язані до рідної школи. Цікавими були спогади про житейські перипетії доцента кафедри етнографії Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки Алли Панасюк, а також Марійки Сороки, яка 17 років прожила в Італії, Ніни Карасюк, начальника відділу ПрАТ «Львівобленерго», сільського голови Миколи Цвида, Любові Терещук, жительки Шацького району Рязанської області, Петра Ганжали, жителя Тюменської області, Володимира Денисовця та Миколи Боруха, жителів республіки Білорусь, Миколи Дибалюка, мешканця села Світязь, Леоніда Дибалюка, який проживає в селі Підманове, та інших.
То ж ми, випускники 1977 року, висловлюємо щиру вдячність однокласниці Ніні Дужич, вчителю географії, яка сприяла нашій зустрічі, а також директору школи Вірі Озімок. Саме вона розповіла нам про школу, її здобутки, добрим словом згадала колишніх учителів та учнів. Чим далі від нас шкільні роки, тим теплішими і ціннішими стають спогади про школу!
Тепла та затишна розмова продовжилась у невимушеній обстановці.
Світлана ГЕРЕНЧУК
