Слово дане людині насамперед для того, щоб вона славила Бога. Вираження молитовних почуттів, яке відбувається в церкві – земній моделі вічності, є наслідуванням небесного співу ангельського хору. Якщо гарно співає хор, то молиться церква. Коли молиться церква – Бог проливає свою благодать на тих, хто возносить молитву. Впевнена, що людина, яка на хвилину зайде до храму Різдва Богородиці смт Шацьк і почує спів церковного хору, залишиться там надовго. Божественні піснеспіви у виконанні хористів нікого не залишають байдужими, кожного налаштовують на покаянно-радісний молитовний настрій.
У храмі більше десяти років регентом є Оксана Демедюк. Теперішній етап свого життя вона характеризує так: «Я квартирую в Шацьку, гостюю в Головно, а живу в храмі». Пригадую час (сама трохи співала в церковному хорі), коли Оксана почала свою богоугодну справу. На кожну репетицію хористи бігли, як на свято; ті, хто не мав музичної освіти, старалися якнайшвидше опанувати ази нотної грамоти, досконало вивчити складні твори, відшліфувати спів. За короткий період часу хор заспівав по-новому, красиво, духовно, на чотири голоси. Під час служб співаки по черзі сходили з кліроса, щоб постояти серед вірян, почути спів зі сторони, насолодитися багатоголоссям і благозвуччям творів. Раділи, коли прихожани схвально відгукувалися про спів, жартуючи: «У вас там платівка грає?».
А регент дійсно жила в храмі. Перший час кілометрами, як казав отець Микола Вихор, настоятель храму, писала від руки ноти, переймала досвід керівництва хором у попередниці – Галини Данилівни Гулечко, вдосконалювала знання з церковного уставу.
– Керівництво хором для мене – це не спосіб заробітку. Адже церковний спів – душа богослужіння, велика тайна, наповнена духовним змістом. Хористи задають присутнім у храмі молитовний тон, створюють атмосферу, яка долає гріховну розрізненість і об’єднує всіх у святій молитві.
Великими ентузіастами Оксана називає всіх своїх хористів, серед яких багато медиків, учителів, пенсіонерів. Їх, таких різних за віком і за професією, об’єднала віра в Бога і велике бажання Його славословити. Траплялося навіть, коли регента не було в селищі, виконавці церковних піснеспівів самі збиралися на репетиції. У відродженому храмі першими хористами були матушка Марія, Марія і Валентина Васики, Микола Бегас, Павло Демчук, Наталія Штангрет, Людмила Сендер, Наталія Редько, Ганна Пісачук. Пізніше до них приєднали свої дзвінкі сопрано та урочисто-низькі альти Ольга Мелюх, Марія Герман, Марія Омелянюк, Людмила Голубчук, Тетяна Чайка, Таїсія Сулік, Марія Горова, Світлана Корінь, Ніна Солодуха, Ольга Кропивник, Наталія Оксентюк. Не уявити тепер хору і без чоловічих басів-тенорів Василя Куська, Миколи Жука, Леоніда Цюп’яха, Святослава Цюриця, Віталія Похвального, Василя Матлаха, Олександра Оксентюка, Степана Прокопука, Василя Терети. Олександр Єрмаков свого часу став першою скрипкою в чоловічих голосах хору, а Петро Герман професійно повів виконавців церковних творів сходинками багатоголосся. Правда, деякі хористи з причини хвороби чи певних життєвих обставин не співають у хорі, деякі прославляють Бога в іншому православному храмі. Ті, що постійно присутні на службах, зосереджено, самозаглиблено, як справжні професіонали славословлять Господа, виконуючи складні твори Веделя, Бортнянського, Турчанинова. Всі розуміють, що церковний спів – це симфонія правильного дихання, знають, що його смисл будується на соборності і відмові від власного «я», адже сильним вокалістам не можна виділяти свій голос зі спільного звучання. Розуміють хористи і велику відповідальність, покладену на них, бо спів у церкві – це форма служіння Богу.
– Усім намагаюся донести необхідність пропускати церковні тексти крізь призму духовності. Не можна співати в церковному хорі, будучи злим чи вороже до когось налаштованим. У моїй практиці був випадок, коли професійному хору не дали першого місця в конкурсі лише через те, що він співав голосом, а не душею. Це, до речі, помічає навіть пересічний слухач. А наш хор з самого початку свого існування неодноразово займав призові місця на фестивалях духовно-патріотичної пісні, відзначався на творчих звітах Шацького району, був учасником традиційного районного фестивалю колядок і щедрівок.
Сама Оксана Демедюк теж починала свого часу зі співу в церковному хорі в рідному селі Головно Любомльського району. Хоч і безбожний був час, та вогник віри жеврів у серці матері, котра щоранку пошепки проказувала перед іконами молитву. І вчила дітей: «Як лягаєте спати, перехрестіться і скажіть: «Дай, Боже, нам здоров’я і мирний час». Материну науку донька не забувала під час навчання в музичному училищі та училищі культури обласного центру, у регентських класах при Волинській духовній семінарії та Кременецькому регентсько-богословському відділенні від Почаївської духовної семінарії та Чернівецькому національному університеті на філософсько-теологічному факультеті (спеціалізація «Релігієзнавство»). Вже будучи людиною духовно освіченою, перетворила той мамин вогник віри у велике вогнище. А нині передає його по іскорці разом з добротою, душевністю, любов’ю, від якої аж світиться, своїм хористам. Зараз хор відпрацьовує низку богослужбових творів до величних свят різдвяного циклу, вчить колядки і щедрівки, якими вже дуже скоро зачаровуватиме не одних лише прихожан. Заколядує на все наше селище, радуючи щедрим віншуванням шачан, йдучи «від хати до хати».
– Наш спів стане тоді своєрідною проповіддю, хоч і за межами церкви. Якщо хоча б одній людині подаруємо святковий настрій, налаштуємо на думку звернутися до Бога чи зайти до храму й поставити свічку, наші зусилля не будуть даремними. Прославляймо Христа разом!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
