Радість великого посту

Наше головне завдання – жити повноцінним жит­тям. Але знайте: кожен з нас, хто живе на цій землі, наділений Божою любов’ю, увагою і турботою.

18 березня розпочався Ве­ликий піст – найдовший і най­важливіший із правос­лав­них постів, і ми з вірою у серці йде­мо до головного свята цер­ковного  кален­да­ря – Світ­лого Христо­вого Воскресіння. Піст три­ватиме до 5 травня. Це час, коли людина повинна очи­с­­тити тіло і душу.

Кожен з нас повинен запи­тати себе: хто я, хто дав мені жит­тя, хто дав талант, для кого я живу? А тоді, коли ми знай­демо відповіді на ці запитання, зрозуміємо, що це все від Бога, що Бог дає життя, покликання, талант, що він обіцяв нам вічне життя.

Кажуть: «На все воля Бо­жа». Наша віра повинна допо­магати нам жити, а в кри­тич­них випадках – вижити. Ра­дій­мо життю, готуймось прийня­ти радість великого посту. Необхідно контролювати себе, старатись бути уважними, стри­маними, милосердними і доб­рими людьми. Потрібно робити хороші справи, присвятити час молитовним роздумам і пові­ри­ти в себе.

Велика дяка Богові, що ми жи­вемо, що ми радіємо життю, ростимо дітей і внуків. Пот­рібно обов’язково радіти, тому що тоді небеса радіють разом з нами. Ми наповнюємо ра­дістю своїх ангелів, і вони ве­селяться на небесах, радіють і щасливі за нас.

Життя відкривається для нас новим білим аркушем. Що прагнете написати на ньому? Яких зустрічей чекаєте на своїх дорогах? Я дякую Богу, що на моєму життєвому шля­ху були зустрічі з різними ці­кавими людьми, серед яких – архімандрит Арсеній. Тоді, в далекому 1999 році, отець Василь (в миру Василь Де­м’ян­чук), настоятель Петро-Павлівського храму, розпочав свою діяльність в с. Світязь. Коли ти приймаєш Бога в своє життя, твоє існування – прик­лад сили і гармонії, Божої кра­си, здоров’я і любові. Пам’ятаю його уроки Божого слова в недільній школі, нашу поїздку з учнями в Почаїв у 2000 році, розуміння того, що духовний розвиток дітей не­об­хідний і важ­ли­вий аспект у вихо­ванні особис­тос­ті. Прой­шли роки, а слова  про архі­ма­н­дрита Арсенія, на­міс­ни­ка Петро-Па­в­лів­ського мо­нас­ти­ря, ши­­рять­ся не ті­льки в нашому регіоні, а й за його межами. Спішать лю­ди, щоб почути з вуст отця Арсенія Слово Бо­же, очис­тити душу, взяти благос­ловен­ня.

Хочеться слова вдячності висло­вити отцю Сергію (в миру Сергію Оме­лянюку), котрий, до­вірившись Богу, зробив своє життя сам з великою ві­рою в серці. Теп­лоту, щирість сер­ця прояв­ля­ють до людей отець Ми­хай­ло (в миру Ми­хайло Марчук) і отець Леонід (в миру Леонід Горша­рук). Люблю слухати такі зро­зу­мілі, душевні проповіді отця Іова, повчання отця Євлогія. По-справжньому вражає сила духу і стриманість отця Вар­фо­ломія та чарівна усмішка і простота отця Закхея. Завжди із щемом у серці слухаю цер­ковний спів під керівництвом регента Ірини Тищенко. Цей спів вселяє віру і надію на кра­ще, тішить і милує душу, несе спокій і благодать, викликає світлий і радісний настрій, веде у світ великого мирного мистецтва, який збагачує ду­хов­ний світ людини. Слухаючи емоційний спів диякона Миколи Бегаса, розумієш, що він може впливати не тільки на наш нас­трій, але й проникати в душу, відкривати невідомі для нас ду­ховні прояви в ім’я добра і віри в Бога. Про кожного, хто слу­жить і працює в цій святій оби­телі, можна сказати тільки хо­роші слова: «Дай, Боже, Вам здоров’я і щастя!».

У ці дні великого посту ви творите нове життя і все, що за цим слідує. Дякую, Боже, що Ти в нашому серці! Якщо в людях можна зневіритись, то в Тобі – ніколи, бо Твоя любов безмежна. Одне знаю, як би ми до себе не ставились, що б не говорили, Бог, що створив жит­тя, любить нас. Його любов ми відчуваємо постійно, вона з нами в години радості і смутку. З нами Бог!

Народна мудрість говорить: «Все, що робите, робіть з любов’ю або не робіть зовсім». Робити добро завжди краще. Головне – жити з вірою в серці, гідно пройти великий піст і зна­ти, що ти комусь потрібен.

Молюся за Вас. І вперше, і вдруге, і в тисячний раз мо­люсь не за себе, молюся за Вас: за кожну травинку, що в лузі рос­те, за кожну краплинку, що з неба впаде. За те, що роз­квітло, за те, що зійшло, за те, що дорогу до сонця знайшло… За слово привітне, що радість несе, за те, що любов’ю голу­бить усе. За щедрість і ласку, за теплу весну, за мамину казку і душу ясну…

Я тих, кого доля вмивала слізьми, обняв би, прикрив би, як пташки крильми. Звичайні й славетні, великі й малі – мо­люся за вас, що ви є на землі, молюся за всіх, хто живе на землі! (А.Житкевич).

З повагою

Галина Цвид, с. Світязь.