Ікона – це не картина на релігійний сюжет, а вікно у вічність, крізь яке ми споглядаємо красу духовного світу. Ті, хто вишивають ікони, не просто займаються рукоділлям, а прославляють Творця, Божу Матір, святих угодників.
Стіни хати, де мешкає з сім’єю в с. Підманове Надія ОМЕЛЬЧУК, прикрашені вишитими образками. Їх, створених власноруч і з великою любов’ю, майстриня вважає оберегом свого дому. Надії Володимирівні, яка має хворі ноги і є інвалідом ІІІ групи, важко дається робота по господарству. Хоча вона в міру своїх сил допомагає чоловікові, турбується про сина Володю, наводить лад у будинку, навіть влітку по чорниці в ліс зі стільчиком ходить. А от відпочиває завжди однаково – за улюбленим вишиванням, воно й повертає затрачені сили. Недаремно ж вишита з душею ікона може зцілювати від хвороб і відвертати біди.
Нашивати на полотні візерунки навчила Надію її бабуся Уляна. Починала з простеньких серветок, а згодом перейшла до складнішого, бо припали до смаку вишиті ікони, пейзажі, картини з духовними сюжетами, рушники, доріжки на пасхальний кошик. Дуже багато в хаті Надії Омельчук вишитих виробів. Навіть у Канаді, де мешкає її земляк і відчуває ностальгію за Україною, є роботи жінки. Сорочка, вишита маминими руками, – улюблена для сина Володимира. Вдягає її в школу чи не щодня, бо дуже вже любить, коли вчителі звертають на нього увагу.
На створення одного вишитого виробу в Надії Володимирівни йде місяць часу. Потім картини вставляє в рамки (спеціально їздить за ними у Любомль на ринок), а ікони ще й освячує. Радіє, що надворі зима і є достатньо часу для вишивання та обміну творчим досвідом і спілкування з місцевими майстринями.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
