У восьмому класі я мріяв стати курсантом Київського суворовського училища. Для того потрібно було добре вчитись, мати хороше здоров’я та відмінну спортивну форму. Із навчанням я давав собі раду, мав хороше здоров’я, а ось із спортом не дуже дружив.
І ось одного сонячного осіннього дня на урок фізичної культури до нас прийшов молодий тренер Шацької ДЮСШ Олег Єгорович Камерилов. Він запросив нас всіх: міцних і не дуже, тих, хто добре вчився і дещо слабше, в секцію веслування. Я жартома запитав, чи навчить він мене підтягуватись дванадцять разів (стільки треба було для вступу в училище). Тренер з усмішкою пообіцяв, що влітку буду підтягуватись п’ятнадцять разів. Я з недовірою поставився до цих слів. Але на тренування прийшов, нас прийшло майже два класи юнаків та дівчат.
Вода була прохолодною, а вертке норовливе каное одного за другим раз у раз перевертало у холодну воду. Не всім це подобалось і за місяць лишилось четверо: Зуб Люба, Зуб Володя, Янчук Володя і я. З того часу я «захворів» каное, ми з нетерпінням чекали на кожне наступне тренування. 5-6 уроки були нестерпною мукою, адже попереду чекав уже власний приручений човник, який обов’язково мав ім’я. Тренування розпочиналось із бігу до «горбатого» мосту або до Венського, потім накручували кілометраж на воді, піднімали залізяччя в залі, виснажувались до краю на футбольних баталіях. Це стало нашим новим життям.
Влітку я виконав третій розряд і підтягувався п’ятнадцять разів, але вже не хотів бути військовим, мріяв лише про чемпіонські звання…
Багато часу минуло з тих пір. Були успіхи і невдачі. Я став призером чемпіонатів СРСР, багаторазовим чемпіоном України, учасником чемпіонату світу, виконав норматив майстра спорту України міжнародного класу, став тренером вищої категорії. Але найбільшим своїм досягненням вважаю те, що полюбив спорт на все життя. Цьому завдячую Шацькій ДЮСШ.
І тепер щоразу, коли їду з Ковеля додому, то в час тренувань із радістю спостерігаю, як снують на Чорному озері вертляві байдарки і каное. Тоді приходить на думку, що в цих човниках сидять такі ж, як і я, закохані у веслування юнаки і дівчата, для яких спорт відчиняє двері у нові світи. Спадає на думку: як добре, що в 1968 році до Шацька з Миколаєва приїхав молодий тренер-ентузіаст Тарас Юхимович Шевченко і започаткував веслування. Добре, що сьогодні достойно продовжує розпочату справу теперішній директор Василь Іванович Жипа та тренерський колектив. Я знаю, як шачани з теплотою, віддано люблять свою школу, адже веслування (в жодному разі не маю наміру зневажити інші види спорту) було, є і має бути спортивною візитною карткою Шацького озерного краю. Багатолітні спортивні досягнення – тому підтвердження. І допоки байдарки і каное снують поверхнею озера, так тому і бути.
Ігор Верчук, майстер спорту України міжнародного класу, директор Ковельської СДЮШОР «Ніка-Сільмаш».
