З початком літнього відпочинкового сезону хто тільки не їде до курортного району. Серед відпочивальників – не лише жителі нашої області, сусідньої Львівської, а також Рівненської, Київської, Житомирської областей. Цього року до них додалися й жителі з південних та центральних регіонів країни. Бували й гості з-за кордону – Польщі та Німеччини. А минулого тижня на вулицях Шацька увагу всіх людей привернули троє екзотичних темношкірих відпочивальників. Виявляється, усі вони – родом із далекої африканської країни Конго (колишня Заїр). Бакадіса Марвін, Бубу Асен Кусека та Лувере Тансіа Джон (так звати хлопців) уже кілька років навчаються в Одеській національній академії зв’язку, а сюди, на шацькі озера, приїхали відпочити вперше (зупинились на базі відпочинку «Автомобіліст») та, якщо вдасться, трохи розважити місцевих відпочивальників.
Якихось мовних бар’єрів у спілкуванні з африканцями не відчула, адже вони відносно добре розмовляють російською мовою: хто краще, хто трохи гірше, але ми один одного розуміли одразу. Найстарший серед них та найбільш говіркий – 31-річний Марвін, навчався та живе в Україні вже 4 роки, тож і на правах «старшого брата» дозволяє собі вчити двох своїх молодших земляків, виправляючи їхні мовні помилки, інколи навчаючи життю тутешньому. В Україну потрапили вчитися хто як: Марвіна та Джона відправили у європейську країну батьки, а Кусека виборов це право у конкурсі, що проводився на державному рівні в Конго, та отримує тут стипендію (між Конго та Одеською академією укладено договір про навчання студентів в Україні, тож тамтешні жителі на повну користуються такими можливостями, бо тут можна отримати таку саму освіту, як скажімо, у Франції). Та, як виявляється, співвідношення якість освіти/оплата виправдовує себе, та й коштує дешевше, ніж у Конго. В Україні кілька десятків років навчаються студенти з африканських країн: Гани, Гвінеї, Анголи, Камеруну, Нігерії, Мозамбіку, Кот-Д’Івуару та інших. В самій лише академії цього року їх було більше 120, а ще чимало є у політехнічному університеті, медичному. Марвін розповідає, що його батьки з-поміж трьох країн (Росії, Франції та України) обрали для навчання сина саме останню. Навчатися хлопцям в перший рік було дуже важко, адже потрібно було вивчати російську мову, що також виявилося для них справою нелегкою. В більшості фахова література для навчання була російською чи англійською мовами, що також додавало чимало труднощів. З початком літнього сезону хлопці мали можливість ще й підзаробити, розважаючи та фотографуючись із відпочивальниками на пляжах Одеси та Криму у своїх національних костюмах, вибиваючи на національних інструментах – барабанах – мелодії своєї батьківщини. Планували розважати й тут місцевих та відпочивальників, проте погода внесла свої корективи у плани темношкірих хлопців.
Дивуються студенти з Конго незвичайним українським «порядкам»: іноземцям майже неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю, маючи навіть диплом про вищу освіту. Мені чомусь на думку одразу спало інше: в Україні навіть два дипломи не гарантують не те що високооплачуване місце роботи, а й навіть просто місце роботи. Дивуються і з українських законів: скільки ж то треба обходити, аби відкрити власну справу чи просто отримати дозвіл на легальний заробіток. «У нас, например, можно заниматься будь-чем: но только по закону. А здесь все как-то странно все это действует. Да и работу по специальности с нормальной оплатой в Украине найти невозможно. Для таких, как мы, два варианта: или на стройку, или на рынок торговать. В нашей стране даже официант получает около 500 евро, а если ты имеешь диплом бакалавра или магистра – то и работа, и хорошие деньги гарантированы. А то, что есть у вас, это очень плохо», – каже Марвін. А в майбутньому, якщо не вдасться знайти роботу з нормальною заробітною платою, планує з дружиною та сином поїхати на свою батьківщину, де буде більш упевнений у майбутньому. Та й українців, росіян у Конго, як розповідають хлопці, також є багато.
За роки навчання темношкірі студенти побували в різних містах України – Миколаєві, Херсоні. А тепер приїхали на Волинь на запрошення тестя Марвіна (він одружився з українкою, мешканкою м. Рівне). У Крим цього року хлопці їхати не ризикують, бо й батьки переживають за них, наказують триматися подалі від небезпечних місць. Натомість приїхали сюди, бо кажуть, що тут спокійніше. Не оминули в розмові, як то частенько буває, й політики. Розповідають хлопці, що дуже переживають за долю України, хоча й воліють не встрявати у політику, дотримуючись нейтралітету. А поки що перебуванням на Поліссі задоволені, та й люди також добре до них ставляться. А це, мабуть, чи не найголовніше сьогодні.
Віта ШЕПЕЛЯ.
