Якщо не знаєш свого минулого – не вартий майбутнього. Важко не погодитися з цим відомим висловом, бо кожна нація, край, та, зрештою, й людина не будуть достойні майбутнього, коли не знатимуть своєї історії. Чи не тому сьогодні майже в кожному місті, школі є свої музеї – чи то етнографічні, чи то історико-культурні…
Славиться своїм музеєм і школа с. Світязь, відкриття якого відбулося ще 8 травня 1985 року. Його завідувач Олена Миколаївна Корусь (на фото), розповідаючи нам про історію створення музею, зазначила, що спочатку в школі це був звичайний куточок бойової і трудової слави, яким займався вчитель з військової підготовки Турич Михайло Демидович. Потім, коли матеріалу побільшало, стала діяти Кімната бойової і трудової слави, а згодом відкрився шкільний музей, бо зібрані матеріали значно вийшли за межі окресленої тематики діяльності кімнати. Сьогодні в шкільному музеї налічується більше тисячі експонатів. До речі, цьому шкільному закладу присвоєно звання «Зразковий музей», про що свідчать офіційні документи.
Як розповідає Олена Миколаївна, демонструючи стенди із шкільного музею, краєзнавча робота розпочалася в 60-х роках минулого століття, завдяки Ніні Василівні Суховій. Вона, викладаючи географію, зуміла захопити краєзнавством не тільки учнів, а й вчителів. У школі на той час активно працювали учнівські пошукові загони, які щороку звітували про результати своєї роботи в рамках пошукової експедиції під назвою «Моя Батьківщина – СРСР», яка з 1991 року стала називатись «Земля моя, земля моїх батьків».
Олена Миколаївна також люб’язно погодилася розповісти про численні експозиції, зібрані вчителями та учнями школи. Вагоме місце в музеї займають експозиції, присвячені подіям Великої Вітчизняної Війни. Це – «Герої визволення України», «Місцями бойової слави», «Партизанка Майя Приходько», «Партизанська боротьба на Волині», «Партизанський загін Степана Шковороди», «Вшанування ветеранів». Олена Корусь із дітьми та з Марією Терентіївною Гетьман-Кравченко, корінною світязянкою, яка дуже добре пам’ятає про події війни, працювали над темою «Місця, де проходили бої під час визволення с. Світязь від фашистських окупантів 21-22 липня 1944 року». Всього у боях за визволення села загинуло 16 солдат, які й були похоронені у братській могилі. Аби встановити прізвища усіх воїнів, школа кілька разів давала запити у військкомат та архів, спираючись на інформацію з медальйонів загиблих, але вдалося віднайти тільки родину капітана Суріна з Москви. У село навіть приїжджала його дочка з чоловіком та сином.
Особливе місце займає стенд, присвячений партизанці Майї Приходько. Тут не лише її фото, а й описи діяльності загону, в якому вона перебувала, прізвища партизанів. Завдяки пошуковим старанням світязьких школярів під керівництвом П.Т.Хахуди та Н.В.Суховій в с. Піща було віднайдено її могилу, а піонерській дружині школи було присвоєно її ім’я.На урочистості з нагоди цієї події приїжджали у с. Світязь її мати та сестра з м. Одеса. Є матеріали про діяльність партизанського загону Степана Шковороди, зокрема, художня книга І.С.Бородуліна «Князь Багон». Збирається інформація і про діяльність Шацької районної ради ветеранів, про зустрічі школярів з ветеранами району.
– Вдалося нашим учням колись влаштувати й зустріч однополчан через 30 років після війни, – розповідає завідувач музею, привертаючи увагу до фото про ті пам’ятні події. – Зробили таку справу завдяки батькові нашого колишнього учня Степана Носуліча – фронтовика Івана Євдокимовича. У нього й збереглися адреси однополчан. Наші учні написали їм усім листи, запропонували зустрітися, призначили дату. «Фото 9 травня 1975 року. Допомогли зустрітися піонери загону ім. Валі Котика», – це підпис під пам’ятним фото. А ще у музеї є листи-трикутники, які писали солдати додому. Реставрували їх також наші школярі.
В експозиції про Велику Вітчизняну є бойові ордени та медалі односельчан, книжки до них, подаровані шкільному музею, зокрема, світязьким ветераном Карпом Величком. Є також дослідження про історію застави с. Грабове, яка чи не першою 22 червня 1941 року прийняла бій з німецькими загарбниками. Внизу під стендами лежать військові експонати – стрічки від кулеметів, автоматів, каски з імперіалістичної війни та радянські, затвор, фаустпатрон, гільзи, німецький ящик для збереження пороху, який презентувала музею Марія Терентіївна, та багато інших німих свідків тих буремних подій. Про бойову славу світязькі школярі знали не тільки з розповідей ветеранів, зібраних матеріалів. Доводилося учням бувати й у місцях, де проходили запеклі бої: Брестській фортеці, спаленому фашистами селі Кортеліси, у місті Володимир-Волинський. Писали наші учні й творчі роботи про воєнне лихоліття: Ліля Оксентюк зайняла 3 місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу «Безсмертний подвиг українського народу», написавши цікаву розповідь «Незагойні в душі рани» про свого прадідуся Плейтуха Адама Родіоновича, ветерана війни і праці.
Окремо на стенді є список світязян, загиблих у Великій Вітчизняній війні. На прикладі цих героїв, подвигів героїв визволення України (стенд з їхніми іменами та фото також є у музеї) виховувалися у школі усі наступні молоді покоління. Тож велика увага у навчальному закладі приділялася військовій підготовці. Про це також у музеї є чимало фото, вирізок із газет про різні заходи, що відбувалися в закладі.
Увагу відвідувачів шкільного музею привертають фото на стендах з написами «Трудова слава села», «Материнська слава», «Учительська слава». Щодо останнього розділу, то, як говорить Олена Миколаївна, нею зібрано інформацію про усіх директорів шкіл та багатьох вчителів, котрі плідно працювали у місцевій школі та в школах сіл Світязької сільської ради. Зокрема, у колишній початковій школі села Омельне працювала заслужений вчитель України Скоробагатова Варвара Сергіївна. У музеї є чимало світлин вчительки та учнів, статей із обласних та районних газет про її досягнення. Чимало інформації і про одного з директорів закладу – відмінника народної освіти України Миколу Маршука, за якого протягом 5 років було побудовано нову школу, пришкільний інтернат та будинок для вчителів. Про цього директора школи, як зазначила Олена Корусь, є матеріали і в музеї Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти в Луцьку. В розділі «Трудова слава села» увагу привертають фото та розповіді про ветеранів війни і праці Миколу Степановича Зотова та Дужича Івана Тихоновича. Відома у Світязі й династія метеорологів (і особливо ім’я Цюп’ящука Івана Трохимовича), яка розпочинає відлік роботи у метеорології з 1953 року, а загальний стаж роботи членів родини у цій галузі складає 110 років. Династія метеорологів була занесена до почесної книги історії гідрометеослужби України.
Віта ШЕПЕЛЯ.
Закінчення у наступному номері…
