Про хороших людей завжди приємно писати. І сьогодні мені хочеться розповісти про чудову жінку, люблячу маму, турботливу бабусю, щиру людину, досвідченого педагога Галину Валентинівну Цвид.
Для наших дідів-прадідів аксіомою християнського життя була справжня система цінностей: «На першому місці – Бог, на другому – сім’я, на третьому – робота». Адже тільки тоді до людини приходить мудрість, багатство, любов, про які мріють усі. У підтвердження своїх роздумів я переконалася, будучи на зустрічі «Від усієї душі…», які традиційно відбуваються, починаючи з 1999 року, в с. Світязь. Організатором таких теплих зустрічей афганців є Галина Валентинівна Цвид. За плечима у неї 32 роки педагогічного стажу, з них 17 працювала заступником директора школи з виховної роботи. Свою любов, щирість, енергію, теплоту власного серця віддає ця привітна жінка молодому поколінню с. Світязь. Галину Валентинівну знають, люблять і поважають за людяність і доброту, її душа не зміліла у вирішенні людських проблем. Навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, вона не перестає турбуватись долею своєї «афганської» родини. Любить людей, цінує життя, намагається торкнутись до струн душі кожного. Галина Валентинівна робить дуже добру справу. Вона об’єднала в одну міцну афганську родину не тільки людей з с. Світязь, а й з усього Шацького району. До тієї родини приєднались учасники бойових дій в інших військових конфліктах. Жінка підтримує своїх «сивочолих хлопців» і їхніх дружин добрим щирим словом, розумінням і теплотою свого серця. І вони завжди поспішають зустрітися з нею, поговорити про життєві проблеми, труднощі, бо знають, що тут на них чекає вогник любові, розуміння, спокій, якого так не вистачає в нашому бурхливому житті.
Сім’я загиблого воїна-афганця Хомича Володимира Дмитровича безмежно вдячна дорогій Галині Валентинівні за турботу і підтримку у встановленні пам’ятника, який через багато років поставили на могилі солдата. Ніколи не забуває дороги в дім батьків загиблого воїна. Запрошує на свої зустрічі-розмови і батьків, даруючи їм частинку свого серця. А кожна нова зустріч – це нова розмова про матір, про батька, про школу, про дружин, про все, що могло б загоїти душевні рани воїнів. А перед офіційною частиною обов’язково всі відвідують храм, замовляють водосвятний молебень за свої сім’ї, за душі загиблих і померлих у мирний час.
Шановна Галино Валентинівно! Дозвольте від родини Хомичів побажати Вам здоров’я, добра. Нехай Ваша душа співає від щастя, наповнюється енергією добра, а думка стає крилатою від мрій, нових планів, ідей – тоді жінка залишається молодою і коханою, хоч би скільки років їй було. Нехай вогник Вашої безмежної душі ніколи не згасне від життєвих гроз.
Ніна Костянтинівна
