В останній день своєї останньої відпустки він зробив своїй дівчині пропозицію одружитися, і та відповіла: “Так”. В останню свою відпустку він сказав своїм батькам та сестричці, як дуже він їх любить, і вони відповіли такими самими словами. В останню свою відпустку він відвідав усіх без виключення родичів, наче знав, що більше їх не побачить.
Сергій Вікторович Мокренко (позивний Крук) народився 24.03.1993 року у селищі міського типу Шацьк Волинської області.
Можна навіть не казати, що хлопець брав участь у Революції Гідності. Там він і отримав своє бойове хрещення, коли його контузило (поряд із ним вибухнув ящик із світлошумовими гранатами).
Коли запалав Донбас, хлопець добровольцем у складі Правого Сектору вирушив на захист своєї країни. Йому пощастило вийти з Іловайського котла, вийти живим, але за те він заплатив свою ціну, отримавши чисельні осколкові поранення обличчя, очей та шиї.
Думаєте, він здався? Аякже. Деякий час провів у Пісках, а потім рік займався волонтерством. І тут страшна звістка: на війні загинув його друг, тому друже Крук знову прийняв рішення брати зброю до рук.
На початку 2016-го року записався до лав полку Азов, пройшов вишкіл, але його так офіційно і не оформили, а у тилу він сидіти не звик, не та це була людина, не для нього було створене мирне життя у час, коли на Сході гримлять гармати.
14.09.2016 призваний за контрактом Бахмутським РВК Донецької області.
Солдат, стрілець 3-ї роти 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.
Коли у грудні від масованих атак задрижала земля Дуги, Сергій Вікторович отримав там осколкові поранення та контузію, коли біля нього розірвалася граната. Його врятував бронежилет, але осколками посікло обличчя, шию, руки та ноги. Був доправлений до шпиталю у Вінниці, після якого приїхав на місяць додому, приїхав в останню свою відпустку.
Дівчина сказала йому: “Так”, але він мусив повертатися назад, тому весілля було відкладене, лише тоді ніхто не знав, що назавжди.
Загинув 28 лютого о 10.00 в районі селища Луганське Бахмутського району Донецької області під час масованого мінометного обстрілу наших позицій.
Героя поховають 3 березня у Шацьку. У нього залишилась батьки, сестра та близько 30 двоюрідних братів та сестер.
Велика подяка всім тим, хто допомагає сім’ї Сергія Вікторовича – волонтерам, побратимам та небайдужим людям. Велика подяка та співчуття батькам та сестрі, які любили його більше життя, для яких він був, є та буде кращим з кращих.
Він був воїном та йшов по життю за правилом: “навіщо чекати, коли зробить хтось, якщо це можу зробити я”. І правило це виштовхнуло його з сірої маси оточуючих на верхню сходинку, на якій вирує справжнє життя та вирішуються долі.
На ту саму сходинку, де люди стають легендами.
